Окреслено вектори методологічних досліджень магічного реалізму й визначено диференційні ознаки цього літературного феномену в теоретичному дискурсі німецьких літературознавців, зокрема у працях М. Шеффеля, Д. Кірхнер, Г. Роланда, Т. В. Лайне, Й. Шустера. Акцентовано на амбівалентності німецького магічного реалізму, зумовленої поєднанням у магічно-реалістичних текстах двох протилежних за своєю суттю способів зображення дійсності – реального та ірреального. Особливу увагу в контексті концептуалізації магічного реалізму звернено на семіотичну модель «подвійного кондиціонування» А. Кошорке та концепцію «рудерального простору» Б. Шефера. У висновках підкреслено, що магічний реалізм демонструє синергетичний ефект виникнення нового художнього простору з прихованими глибинними сенсами та еліптичними структурами, котрі створюють семантичну поліфонію тексту з варіативною множинністю значень. Завдяки лімінальності та трансгресії активується семантичний потенціал магічного, спрямований на подолання межі між іманентним і трансцендентним світами.