Стаття присвячена дослідженню організаційно-правового механізму захисту персональних даних. Поняття «захист персональних даних» досить детально розроблено у вітчизняній юриспруденції. Законом урегульовано правові відносини, які пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, з метою захисту основоположних прав і свобод людини і громадянина, а, найперше, права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних. Однак стрімкий розвиток інформаційних технологій, діджиталізація суспільства змушує щоразу вдосконалювати організаційно-правовий механізм захисту персональних даних, до пошуку більш ефективних і надійних способів та засобів їх захисту. Власне правові основи захисту персональних даних можемо знайти у Конституції України, Кримінальному кодексі України, Цивільному кодексі України, Законі України «Про захист персональних даних», рішеннях Конституційного Суду України, міжнародних нормативно-правових актах, згода на обов’язковість використання яких надана Верховною Радою України. Обґрунтовано, що саме держава виступає гарантом захисту персональних даних людини ‒ її завдання полягає у створенні організаційно-правового механізму, який би ефективно захищав права людини, що стосуються персональних даних тощо. Організаційна складова механізму захисту персональних даних охоплює вертикаль державних органів та служб, які, відповідно до покладених на них повноважень, проводять діяльність із захисту персональних даних. На основі проведеного дослідження ми дійшли висновку, що організаційно-правовий механізм захисту персональних даних – це сукупність правових норм та комплекс превентивних заходів, здійснюваних відповідними державними органами та службами, що спрямовані за захист персональних даних, припинення правопорушень, застосування примусу до правопорушників та відновлення порушених прав людини, що пов’язані з персональними даними.