Стаття присвячена дослідженню правових засад державної аграрної політики України щодо санітарних та фітосанітарних заходів в умовах воєнного стану в Україні. Членство України в СОТ з однієї сторони дає змогу аграрному бізнесу поступово інтегруватись до світової ринкової економіки, а з іншої – висуває перед державою зобов’язання імплементувати в національне законодавство інструменти захисту інтересів національного аграрного виробника як на внутрішньому, так і на зовнішньому аграрних ринках. До таких інструментів належать санітарні та фітосанітарні заходи. Угода про санітарні та фітосанітарні заходи СОТ визначає, що основною метою їх застосування є поліпшення здоров’я людини, здоров’я тварин та фітосанітарної ситуації на території всіх членів. Державна аграрна політика у сфері санітарних та фітосанітарних заходів ґрунтується на принципах права СОТ, які включають принцип суверенітету (принцип самостійності) та систему антипротекціоністських принципів. Водночас, в сучасних умовах особливості застосування санітарних та фітосанітарних заходів щодо об’єктів регулювання під час воєнного стану ґрунтується на принципах екстериторіальності, дерегуляції та пріоритетності безпеки суб’єктів господарювання та спеціалістів Держпродспоживслужби. Основні зміни щодо санітарних та фітосанітарних заходів, які запроваджено у зв’язку з воєнним станом, умовно охоплюють три групи заходів. Це 1) заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для агробізнесу з метою безперебійного виробництва та постачання сільськогосподарських товарів в умовах воєнного стану; 2) заходи, спрямовані на створення максимально безпечних умов при здійсненні фітосанітарних заходів і процедур в умовах воєнного стану; 3) заходи, спрямовані на здійснення окремих фітосанітарних процедур стосовно об’єктів регулювання, що експортуються згідно з Ініціативою щодо безпечного транспортування зерна та продуктів харчування з українських портів. Водночас, особливий правовий режим у сфері фітосанітарних заходів розрахований на період воєнного стану та протягом 90 днів (в окремих випадках – 6 місяців, один рік) з дати його припинення або скасування, а в післявоєнний період має бути гармонізований до вимог СОТ та законодавства ЄС.