У статті розглянуто недоліки нормативно-правового регулювання оскарження дій чи бездіяльності сторони обвинувачення у досудовому кримінальному провадженні. Констатовано, що зміст кримінального процесуального закону не містить перелік процесуальних дій, що підлягають оскарженню, звужуючи можливості захисту прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Наголошено, що існування судового контролю тільки за прийняттям процесуального рішення про проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій є недостатнім, оскільки з огляду на дотримання основоположних прав і свобод людини, попереднє процесуальне рішення може бути законним й обґрунтованим. Аргументовано позицію, що для попередження ризиків порушення прав, свобод і законних інтересів людини під час проведення стороною обвинувачення процесуальних дій, пов’язаних із застосування примусу, в кримінальному процесуальному законодавстві необхідно передбачити підстави, умови і коло осіб щодо оскарження процесуальних дій суб’єктів сторони обвинувачення у досудовому кримінальному провадженні. З’ясовано, що проблемним питанням реалізації механізму оскарження бездіяльності слідчого, прокурора є наявність у кримінальному процесуальному законі вказівки на чітко визначений строк вчинення відповідної процесуальної дії. Зазначено, що нормативні положення щодо проведення низки процесуальних дій не містять вказівок на чіткі строки їх виконання, що перешкоджає реалізації стороною обвинувачення своїх обов’язків, зокрема в частині виявлення обставин, що виправдовують підозрюваного, пом’якшують його винуватість тощо. Висловлено думку, що з метою усунення зазначених проблем необхідно вилучити вимогу про наявність конкретного процесуального строку для оскарження бездіяльності сторони обвинувачення. Натомість потрібно закріпити положення, відповідно до якого буде дозволено оскарження будь-якої бездіяльності сторони обвинувачення, що порушує права, свободи чи законні інтереси учасників кримінального провадження й інших зацікавлених осіб.