У статті досліджується право на об’єднання в професійні спілки у міжнародному праві. Акцентується увага, що право на об’єднання в професійні спілки є унікальним правом людини, яке прямо передбачене в головних міжнародно-правових актах з захисту прав людини, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській конвенції з прав людини 1950 року. Підкреслюється особлива правова природа цього права, яке водночас належить як до групи громадянських і політичних прав, так і до соціально-економічних. Крім того, право на об’єднання у профспілки походить водночас з права на свободу об’єднань та права на працю. Звернено увагу, що право на об’єднання в профспілки включає право працівників без дискримінації чи попереднього дозволу створювати профспілки та вступати до них за власним вибором; держави повинні забезпечити вільне функціонування профспілок. Право створювати профспілки та вступати до них також вимагає, щоб члени профспілки були захищені від будь-якої дискримінації, переслідувань, залякування або репресії. Окрема увага приділена практиці Європейського суду з прав людини щодо захисту права на об’єднання в професійні спілки. Підкреслюється, що Європейський суд з прав людини розглядає свободу профспілок як важливий елемент соціального діалогу між працівниками та роботодавцями, а отже, важливим інструментом у досягненні соціальної справедливості та злагоди. Робиться висновок, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, профспілки не мають спеціального правового статусу, відмінного від інших об’єднань. Водночас Європейський суд з прав людини наголошує, що Європейська конвенція з прав людини вимагає, щоб за національним законодавством профспілки мали можливість, за умов, що не суперечать статті 11 Конвенції, боротися за захист інтересів своїх членів.