В статті розглядається розвиток Європейського поліцейського управління (Європолу) в 2000-х роках та спроби реформування Конвенції про Європол в зазначений період. Досліджується реформа Європолу, що відбулася за рішенням ЄС, якою Європол був перетворений на виконавчий орган Союзу та відбулося розширення функціонального охоплення організації для боротьби з організованою злочинністю, тероризмом та іншими серйозними формами злочинності. Таким чином, Європол перетворювався на організацію в межах ЄС. Відбувся процес централізації управління ним, спрямований на те, аби зробити структуру поліцейського співробітництва більш ефективною та формалізованою для того, аби європейські держави могли долучитися до ухвалення рішень в галузі поліцейського співробітництва на європейському рівні. Розглядаються проблеми в діяльності Європолу, що призвели до потреби його реформи, зокрема недоліки інституційної структури, порядку управління та організаційна фрагментованість. Підкреслюється значення проблеми узгодження спільних дій в окремих питаннях боротьби з організованою злочинністю, що розглядається на прикладі боротьби з відмиванням грошей. Наголошується на тому, що лише реформа дозволила Європолу стати повноцінним актором міжнародного поліцейського співробітництва. В тому числі, це відбулося шляхом включення до його мандату нових видів злочинності, проти яких була спрямована діяльність організації, таких як кіберзлочинність та терористична злочинність. Наголошується на значенні політизації діяльності Європолу в процесі його розвитку, що призвело до подальшого розширення його повноважень, зокрема шляхом уповноваження європейських поліцейських чиновників брати участь в роботі спільних слідчих груп та координації слідчих дій, а також зміни порядку інформаційного обміну в рамках Європолу. Підкреслюється посилення операційної ролі Європолу, що було викликано зміною характеру організованої злочинності, якій протистояла організація. Досліджуються проблеми, що постали на шляху розвитку Європолу, такі я державний суверенітет та бюрократичний супротив. Робиться висновок, що посилення організаційної ролі Європолу стало результатом балансу між міжурядовою природою Європолу та захистом інтересів окремих держав-членів ЄС.