У статті розглядається питання інтеграції іноземців в інше мовно-культурне середовище на прикладі українських заробітчан, які приїздять до Італії. Теоретичною базою для статті слугували роботи вітчизняних та іноземних вчених з лігвокультурології, психолінгвістики, психології, методики засвоєння іноземних мов, перекладознавства. Зокрема, акцент робився на тісному зв’язку між знаннями іноземної мови та вмінням відчувати і адаптуватися до нової культури та ментальності. На основі сучасних відповідних теорій порівнюється процес вивчення іноземної мови із засвоєнням рідної мови дитиною. Практичною базою слугували спостереження автора за процесами міжмовного та міжкультурного спілкування між італійцями та українцями у різних побутових ситуаціях та якістю засвоєння останніми італійської мови та культури. До побутових комунікативних ситуацій ми віднесли сімейні та міжособистісні стосунки, сфери приготування їжі та догляду за домом, ставлення до релігії та роботи. У статті з наведенням прикладів із реального спілкування відмічена певна схожість між італійським та українським характером та світосприйняттям, відсутність суттєвих відмінностей між італійською та українською мовними системами, що сприяє швидкій інтеграції українців в італійський мовно-культурний простір. Також для наочності виділені основні фонетичні, лексичні і граматичні паралелі між італійською і українською мовами. Однак, незважаючи на те, що українці, які довго проживають в Італії, досить вільно володіють італійською мовою, при відсутності професійного підходу до вивчення мови їм бракує граматичної правильності і словникового розмаїття. Звідси, ми зробили висновок, що для якісного володіння мовою самого по собі перебування в іноземному середовищі недостатньо. Для цього потрібні відповідні вольові зусилля і застосування мови на всіх рівнях комунікації. В кінці статті ми означили коло питань для подальшого дослідження та розробки вищезгаданої теми.