Статтю присвячено вивченню правової природи стартапу як учасника ІТ-відносин з огляду на наявні наукові підходи, економічну сутність цього поняття та положення чинного законодавства. Здійснено аналіз сутності стартапу як проєкту реалізації ідеї, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок у відповідній сфері людського буття. Встановлено, що стартап є однією з форм інноваційної діяльності, для якої вирізняльними є риси оперативного виробничого циклу та максимальної ефективності (співвідношення витрат до отриманої вигоди, висока вірогідність досягнення інноваційного результату у порівнянні з іншими формами такої діяльності). У порівнянні з іншими формами інноваційної діяльності комплексне поєднання засобів досягнення поставленої цілі та ймовірності формування визначальних рис стартапу (оперативність, обмеженість ресурсами, новизна, інноваційність) є найбільш ефективним. Для стартапу досить ефективною є процедура інвестування, яка забезпечує його розвиток у геометричній прогресії за рахунок різних джерел, не пов’язаних із автором проєкту і учасниками відповідної юридичної особи, яка є формою його реалізації. Договір є визначальною формою реалізації змісту правосуб’єктності стартапу, що відповідним чином диференціюється у можливих напрямках його діяльності. Стартап, як суб’єкт господарської діяльності відповідного виду, цілком ототожнюється з правосуб’єктністю фізичної особи-підприємця, приватного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю або, навіть, структурним підрозділом певного господарюючого суб’єкта. Доведено, що організаційно-правова форма стартапу в переважній частині реалізується посередництвом одного з різновидів підприємницьких товариств, де пріоритет надається таким, які обмежують вклади учасників. Водночас, у випадку, коли проєкт стартапу реалізується в рамках структурного підрозділу юридичної особи, то остання може і не відноситись до підприємницьких товариств.