В статті зроблено критичний огляд джерел римського права щодо негативних зобов’язань. Автором вказано, що у класичному визначенні змісту зобов’язання римського юриста Павла (D. 44.7.3 pr., Paulus 2 inst.) відсутнє поняття «утримання від дій», але той самий Павло вказує, що до поняття «зробити» (facere) включає також «утримуватися» (abstinere) (D. 50.16.189, Paulus 34 ad ed). Тому можна констатувати, що в класичному римському праві визнавалися зобов’язання із негативним змістом. Однак автор наголосив, що негативні зобов’язання в римському праві, як правило, не мали самостійного значення, а виявлялися у додаткових умовах до основного договірного зобов’язання та не були типовими. У якості типових зобов’язань у статті проаналізовано угоду про невідчуження (pactum de non alienando), угоду про неподання позову (pactum de non petendo) та угоду про ненадання гарантії за евікцію (pactum de non praestanda evictione). Угода про невідчуження супроводжувала у римському праві здебільшого відносини купівлі-продажу або застави. Причому порушення угоди про невідчуження не мало наслідком недійсність продажу. Здійснений під забороною продаж предмету застави мав наслідком лише відповідальність сторони, яка допустила таке порушення. У сучасному праві угода про невідчуження предмету застави трансформувалася у законодавчу заборону відчуження заставленого майна без згоди заставодержателя. Угода про неподання позову являла собою неформальну угоду, за якою кредитор зобов’язувався не подавати позов до боржника взагалі або певний час у разі невиконання ним зобов’язання. Порушення цієї угоди мало лише процесуальний ефект: відповідач міг висунути процесуальне заперечення (exceptio) про те, що мало місце укладення угоди про неподання позову. Угода про ненадання гарантії за евікцію зменшувала відповідальність боржника-продавця за вилучення у покупця речі за мотивами, що існували до її продажу. За позовом із купівлі продавець у разі евікції речі у покупця повинен був відповідати у розмірі збитків. У разі укладення угоди про ненадання гарантії за евікцію продавець був відповідальний лише у розмірі покупної ціни речі.