У статті досліджуються питання визначення особливостей тягаря доказування у господарському судочинстві на підставі аналізу законодавства та судової практики, у тому числі Великої Британії, США та Європейського Суду з прав людини. Здійснено аналіз понять «обов’язок доказування» та «тягар доказування», визначено, що обов’язок доказування означає міру належної поведінки, порушення якої може приводити до застосування заходу відповідальності. У той же час невиконання тягаря доказування не може бути підставою для застосування будь-яких санкцій, а веде до негативних наслідків у вигляді визнання певної обставини недоведеною та отримання учасником справи негативного судового рішення. Доведено, що в умовах наближення українського законодавства до європейського та уніфікації термінології, більш вдалим є використання в українському законодавстві поняття «тягар доказування». Зазначено, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів обґрунтованою. Визначено сутність та особливості стандарту доказування з врахуванням принципу вірогідності доказів. Охарактеризовано особливості та види стандарту доказування, тягаря доказування у країнах англо-американської правової системи. Звернено увагу на процедуру досудового розгляду «pleading» в англійському процесі у частині надання фактів, на які посилається кожна сторона та факти, що знаходяться в її розпорядженні, і відносяться до предмету спору. Проаналізовано процес доказування та виокремлено поняття «розкриття доказів», під яким розуміється обов'язок кожної особи, що бере участь в справі, розкрити докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, перед іншими особами – учасниками справи, до початку судового засідання.