Стаття присвячена вирішенню наукового завдання, що полягає у дослідженні проблемних пи­тань, що виникають у зв’язку з реалізацією інституту оскарження повідомлення про підозру у досудовому кримінальному провадженні. Наголошено, що з метою забезпечення прав і свобод людини у кримінальному провадженні, положення кримінального процесуального законодавства закріплюють право підозрюваного на оскарження повідомлення про підозру. Проте відсутність чіткої правової регламентації матеріально-правових та кримінальних процесуальних підстав для здійснення такого оскарження призводить до порушення принципів розумності строків та засто­сування до особи належної правової процедури. Встановлено, що серед матеріально-правових підстав оскарження варто виокремлювати положення щодо повноти змісту підозри, правильно­сті кримінально-правової кваліфікації, а серед кримінальних процесуальних підстав - належний суб’єкт, дотримання строків, наявність достатності доказів, роз’яснення прав підозрюваного, ви­конання порядку вручення повідомлення про підозру. Зазначено, що в контексті визначення рівня порушення прав і свобод людини критерій «істотності / неістотності» повинен впливати на вста­новлення підстав для оскарження повідомлення про підозру для забезпечення вимоги загальної справедливості кримінального процесу. Акцентовано увагу, що проблемою нормативного регу­лювання оскарження повідомлення про підозру є невизначеність перебігу процесуального стро­ку, після закінчення якого може бути подана відповідна скарга у випадку, коли суб’єкти сторони обвинувачення повідомляють про нову підозру або змінюють первісне повідомлення про підозру. З’ясовано, що здійснення повідомлення про підозру охоплює декілька етапів, а тому розглядаєть­ся крізь призму поєднання винесення процесуального рішення та виконання процесуальної дії. Констатовано, що бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що проявляється у нездійсненні повідомлення про підозру, підлягає окремому оскарженню у частині невручення письмового по­відомлення про підозру.