У статті досліджується правова природа несільськогосподарських юридичних осіб приватного права, їхній статус у земельних правовідносинах та особливості здійснення ними права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. Аналізуючи чинне земельне законодавство України, автор приходить до висновку, що до категорії несільськогосподарських юридичних осіб відносяться суб’єкти, чия діяльність не пов’язана із сільськогосподарським виробництвом, а землі несільськогосподарського призначення виступають основним просторовим ресурсом для реалізації їхніх функцій. Також в статті розглядається історичний розвиток правового регулювання земель несільськогосподарського призначення, наголошується на важливості встановлення балансу між раціональним використанням таких земель та мінімізацією негативного впливу несільськогосподарської діяльності на сільське господарство. Автор досліджує земельну правосуб’єктність іноземних юридичних осіб, наголошуючи на їхній переважно несільськогосподарській діяльності, з огляду на існуючу заборону набувати у приватну власність землі сільськогосподарського призначення вказаними суб’єктами. У роботі пропонується розширити зміст статті 82 Земельного кодексу України, дозволивши юридичним особам приватного права використовувати земельні ділянки не лише для підприємницької, а й для інших видів господарської діяльності. Також автор аргументує доцільність пом’якшення існуючих обмежень щодо набуття у приватну власність земель несільськогосподарського призначення іноземними юридичними особами, що сприятиме залученню інвестицій та економічному розвитку. У статті наголошується на важливості державної реєстрації земельних ділянок та прав на них, що здійснюється через два окремих Державних реєстра – Державний земельний кадастр і Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Автор обґрунтовує необхідність інтеграції цих реєстрів під управлінням єдиного органу, що сприятиме усуненню дублювання функцій, підвищенню прозорості, точності інформації та зниженню бюрократичного навантаження, посилаючись на досвід європейських країн, зокрема Молдови, яка демонструє ефективність об’єднання функцій кадастру та реєстрації прав на нерухоме майно у єдиному органі.