Стаття присвячена теоретичним і педагогічним аспектам проблеми формування професійної культури майбутнього правника. У ній актуалізуються ідеї розробників декількох важливих для соціального сьогодення гуманітарно-наукових теоретичних конструкцій: юридичного вчення про професійну культуру юриста, вчення про правову свідомість, філософії й теорії конструктивізму, психологічної теорії самосвідомості («Я-концепції»), соціологічної концепції масового суспільства та деяких інших. Наголошується, що професійна культура юриста має бути одним із центральних об’єктів уваги для спільноти науковців і педагогів-правників. Констатується недостатній рівень студіювання і практичного педагогічного використання аутогенних аспектів формування зазначеного явища. Висловлюється переконання в тому, що зміст і ціннісне наповнення ідеальної моделі професійної культури юриста засвідчують елітарний характер юридичної професії, уможливлюють і навіть диктують актуалізацію аутогенних складових процесу формування і розвитку професійної культури правника. Стверджується, що професійна культура юриста як складова загальної культури сучасного суспільства зазнає деформуючого впливу процесу масовізації, суть якого полягає в примітивізації ціннісно-смислової структури суспільства. Свідоме й цілеспрямоване особистісне самоконструювання розглядається як контрверсивна практика щодо того вектора соціалізації індивіда, який пов’язаний з процесом масовізації. Самоконструювання трактується як творчий процес, що ґрунтується на розвиненій самосвідомості індивіда і має своїми складовими глибинне самопізнання, світоглядне самовизначення, цілеспрямовану самозміну, гармонізацію зазначених та інших субпроцесів. Постулюється, що стрижнем особистісного самоконструювання є самопізнання, яке пропонується розуміти як дію (конструювання), активну побудову особистістю моделі (картини) світу, в якій важливе й невід’ємне місце займає достатньою мірою відрефлексована власна Я-концепція індивіда. Процес особистісного самоконструювання розглядається в аспекті стадійності. Вказується головна педагогічна проблема практичної реалізації моделі формування професійної культури юриста, заснованої на принципах самоконструювання – пробудження у майбутнього правника потреби в самопізнанні та самозміні, формування відповідних пізнавальних і поведінкових настанов.