У статті досліджується інститут стажування як ключовий елемент процедури набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні. Стажування розглядається як обов’язковий етап професійного становлення майбутнього адвоката, що має не лише формальне, а й сутнісне значення для забезпечення належного рівня професійної підготовки осіб, які прагнуть набути право на заняття адвокатською діяльністю. У межах дослідження проаналізовано положення чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також нормативно-правові акти органів адвокатського самоврядування, які регламентують порядок проходження стажування, визначають основні його завдання, цілі та змістовне наповнення, окреслюють функції керівника стажування та вимоги до звітних документів. Особливу увагу у статті приділено системним проблемам функціонування інституту стажування. Підкреслюється концептуальна недосконалість чинної моделі проходження стажування, як така, що не забезпечує належного рівня практичної підготовки кандидатів до здійснення адвокатської діяльності. У статті обґрунтовується, що передбачена чинним регулюванням тривалість стажування не забезпечує достатнього часу для набуття практичних навичок, необхідних для здійснення адвокатської діяльності, а можливість його проходження у вільний від основної роботи стажиста час значною мірою нівелює освітньо-практичну цінність цього етапу професійної підготовки. Звертається увага на відсутність ефективних механізмів контролю за якістю процедури стажування та формалізований характер взаємодії між стажером і керівником стажування. Крім того, змістовне наповнення програми стажування не зазнавало оновлення протягом останніх п’яти років, попри суттєві зміни у правовому регулюванні та професійних стандартах. Вказані недоліки вимагають комплексного перегляду підходів до організації стажування в межах процедури доступу до адвокатської професії. У статті здійснено огляд моделей стажування осіб, що мають намір набути право на заняття адвокатською діяльністю, в окремих державах Європейського Союзу, з метою виявлення найбільш ефективних інструментів правового регулювання, які можуть бути імплементовані до національного законодавства. На підставі проведеного аналізу сформульовано пропозиції щодо вдосконалення організації процедури стажування в Україні. За результатами проведеного дослідження наголошується на необхідності комплексного перегляду чинної моделі стажування з урахуванням принципів ефективності, прозорості та доброчесності. Такий перегляд має бути спрямований на перетворення стажування на повноцінний інструмент професійної адаптації, що забезпечує не лише формальне дотримання вимог, а й реальне формування та закріплення на практиці професійних знань, умінь і навичок, набутих у процесі теоретичної підготовки особи, яка успішно склала кваліфікаційний іспит. Реформа інституту стажування має стати важливою складовою системних змін у процедурі доступу до адвокатської професії, орієнтованих на забезпечення якості, відкритості та довіри до адвокатури як елементу правосуддя.