У статті досліджується адміністративно-правовий статус таборів для тримання військовополонених у контексті збройної агресії рф проти України. Підкреслюється зростання актуальності теми в умовах воєнного стану на території України та необхідність імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне законодавство для його вдосконалення. Автори акцентують увагу на специфіці таборів як адміністративно-правових інституцій зі спеціальним правовим режимом. Розкрито структуру таборів, до якої входить три відокремлені структурні частини (адміністративна, житлова, виробнича). Окрему увагу приділено історичним аспектам функціонування подібних таборів у період Другої світової війни, що дозволяє краще зрозуміти еволюцію адміністративних практик у цій сфері. У статті подано ґрунтовний аналіз ключових елементів адміністративно-правового статусу таборів: організаційної структури, особливостей управління, режиму тримання військовополонених, гарантій прав і свобод. Визначено, що табори для військовополонених є особливими адміністративно-правовими утвореннями, діяльність яких регламентується Женевськими конвенціями, Додатковими протоколами та постановами Кабінету Міністрів України. В ході дослідження встановлено, що сучасна нормативна база в Україні частково адаптована до міжнародного гуманітарного права, проте містить істотні прогалини, зокрема щодо правового статусу персоналу таборів, умов їхньої служби та соціального захисту. Також в дослідженні звертається увага на нагальну потребу вдосконалення правового статусу персоналу таборів, оскільки існуюча нормативна база є фрагментарною та не забезпечує належного рівня юридичного й соціального захисту. Запропоновано розробити спеціалізовані підзаконні акти для врегулювання цієї проблеми. Автор обґрунтовує необхідність перегляду та доповнення чинної нормативної бази з метою забезпечення правопорядку, безпеки та гуманного ставлення до військовополонених, а також приведення адміністративно-правової практики у відповідність до міжнародних зобов’язань України.