В статті розкрито актуальну проблематику української правової системи, яка полягає у складнощах ідентифікації та кваліфікації злочинів, пов’язаних з несанкціонованим захопленням земель та здійсненням будівельних робіт без належних дозволів. Дослідження зосереджується на аналізі сучасного стану законодавства, юридичної практики, та наводенні статистики, що підтверджує серйозність і масштабність проблеми. У статті висвітлено, що самовільне захоплення земель та неавторизоване будівництво не лише порушує право на власність, але й загрожує стабільності та передбачуваності правозастосування, створюючи ризики для правової визначеності та справедливого правосуддя. Автор звертає увагу на складнощі інтерпретації та застосування ст. 197-1 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне зайняття земельної ділянки, і на неоднозначність її кореляції з іншими нормами права, зокрема зі ст. 79 Земельного кодексу України. Проаналізовані дослідження та публікації, які висвітлюють питання кваліфікації самовільного захоплення земель та будівництва, звертаючи увагу на важливість подальшого аналізу та вдосконалення законодавчої бази. Окрема увага приділяється історичному аналізу змін у законодавстві та впливу цих змін на правозастосовну практику, що демонструє важливість адаптації правової системи до сучасних викликів. У статті викладені пропозиції щодо шляхів оптимізації кримінального законодавства для ефективного захисту прав власності та протидії злочинам, пов’язаним з самовільним зайняттям земель та будівництвом. Наголошено на необхідності врахування міжнародного досвіду та запропоновані конкретні напрямки реформ, такі як уточнення нормативних визначень, удосконалення процедур надання дозволів на будівництво, та введення чітких критеріїв для кваліфікації злочинів.