В статті автором досліджуються правові підходи до поняття держави як юридичної особи. Автор досліджує доктринальні підходи до визначення правової природи держави в різні історичні періоди. Розглядаються питання правоздатності держави в романо-германській правовій системі. Так, у Франції державі як юридичній особі притаманні такі ознаки як: організаційна єдність (штат службовців); майнова відокремленість (державне майно); виступ в обігу від свого імені, цивільно-правова відповідальність (відшкодування шкоди і сплата судових витрат). В Німеччині держава відноситься до територіальної корпорації, яка має статус юридичної особи публічного права. Корпорації створюються в розпорядчому порядку, можуть видавати нормативні акти, мають членство. В статті проводиться аналіз теорії держави як юридичної особи в західноєвропейських країнах. В доктрині права Іспанії держава визнається спільнотою, яка на даній території самостійно і через органи створені її волею здійснює реалізацію власних інтересів, тобто є колективною особою міжнародного права і внутрішнього публічного права. В Іспанії як і в Україні держава не визнається юридичною особою. В ст.ст. 148, 149 КУ Іспанії йдеться про дію обмеженої концепції держави як державного апарату. В межах цієї обмеженої концепції яка відрізняється від концепції держави як соціального факту, держава постає як суб’єкт обов’язків і повноважень у внутрішній сфері, тобто обов’язків і повноважень які мають органи держави по відношенню до громадян і недержавних організацій. Такі повноваження і зобов’язання не належать первинно безпосередньо державі а останні належать органам державного управління і тому в Конституції Іспанії держава не розглядається як юридична особа. В статті автором досліджуються ознаки держави як юридичної особи публічного права. Державі, як суб’єкту цивільного права властиві риси колективного утворення, притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб’єктність.