У міжнародному співробітництві з питань оподаткування країни прагнуть досягти рівності в міжнародному оподаткуванні і, таким чином, створити основу для справедливої міжнародної податкової системи. Справедливість існує в міжнародній системі оподаткування лише тоді, коли держави розподіляють між собою повноваження щодо оподаткування у спосіб, який відповідає домінуючим поглядам на справедливість у міжнародному масштабі. Справедливої міжнародної податкової системи не буде існувати, доки не буде досягнуто певного міжнародного консенсусу щодо того, як країни мають розподіляти між собою повноваження щодо оподаткування. Міжнародна співпраця дозволяє країнам покращити координацію податкової політики на міжнародному рівні. Можна говорити про декілька видів координації. Наприклад, один тип має на меті зробити податкову систему країни більш схожою на інші – іншими словами, гармонізувати податки. Інші типи спрямовані на встановлення мінімальних або максимальних ставок податку, щоб уникнути подвійного оподаткування транскордонних потоків доходу, запобігти трансфертному ціноутворенню, узгодити домовленості з компетентними органами та обмежити шкідливу податкову конкуренцію. Під діючими офіційними договорами розуміють підприємницьку діяльність через постійне представництво та надають країні джерела першочергове право оподатковувати прибуток від цієї операції. Країна проживання зобов’язана звільнити ці прибутки від податку, принаймні в тій мірі, в якій вони були оподатковані країною джерела. Угода про оподаткування також часто передбачає звільнення від оподаткування доходу працівника від особистих послуг за умови, що працівник перебуває в країні не більше визначеного періоду часу, а компенсацію отримує роботодавець-нерезидент, який не має постійного представництва. Договір зазвичай зменшує або скасовує податок, що утримується, принаймні на деякі статті доходу інвестиційного типу, такі як відсотки, дивіденди, орендна плата та роялті, які не відносяться до бізнесу, який здійснюється через постійне представництво. Податкова угода також передбачає, що країна проживання може оподатковувати приріст капіталу.