У статті проведено аналіз актуальної та ключової проблеми доступу до правосуддя у цивільних справах, яка потребує негайного вирішення для забезпечення особі її гарантованого Конституцією України права на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це право закріплене як в ч. 1 ст. 15 ЦК України, яка передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, так і в ст. 4 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналізуючи судову практику, було встановлено, що залишаючи позовні заяви без руху чи відмовляючи у відкритті провадження у справі, суди нехтують такими базовими принципами, як верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та гарантованим правом кожної особи на доступ до правосуддя. У статті здійснено детальний аналіз конкретних ухвал про залишення без руху та відмови у відкритті провадження у справі місцевих судів України, знайдено невідповідності з нормами процесуального та матеріального права, а також нехтування актуальними постановами Верховного Суду, що призводить до затягування розгляду справи, перешкоджанням особі зверненню до суду за захистом свого порушеного права через призму надмірного формалізму та вільного тлумачення закону судами першої інстанції. Авторкою запропоновано вирішення проблеми доступу до правосуддя на підставі актуальної практики Верховного Суду, порівняльного аналізу постанов апеляційних судів, які скасовують ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, висновків провідних науковців та власного адвокатського досвіду. Ця стаття буде «настільною книгою» адвокатам, які зіштовхнуться у труднощах у доступі до правосуддя задля захисту прав своїх клієнтів.