У статті розглядаються новели законодавства України щодо втручання у приватне спілкування, запроваджені в умовах воєнного стану в рамках кримінального процесу. Досліджено основні зміни в кримінальному процесуальному законодавстві, які розширюють повноваження правоохоронних органів щодо перехоплення, фіксації та аналізу комунікаційних даних осіб. Особливу увагу приділено аналізу нормативно-правового забезпечення цих заходів, а також їх відповідності національним та міжнародним стандартам захисту прав людини. Звертається увагу на проблему балансу між забезпеченням національної безпеки та збереженням конституційних прав громадян на таємницю листування, збереження конфіденційності спілкування та інших форм комунікації. У зв’язку з активним застосуванням інструментів електронного стеження, оперативно-розшукових заходів, зокрема проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та кримінально-процесуальних механізмів збору доказів в умовах збройного конфлікту, виникає ризик надмірного втручання держави у приватне життя осіб. Розглядаються ключові міжнародні нормативно-правові акти, зокрема, Європейська конвенція з прав людини (1950), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), що гарантують право на повагу до приватного життя та кореспонденції, досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо допустимих меж обмеження цього права на прикладі конкретних судових прецедентів. У статті аналізуються положення Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, законів України «Про Національну поліцію», «Про електронні комунікації», «Про захист персональних даних», а також останні законодавчі ініціативи, спрямовані на удосконалення механізмів контролю за втручанням у приватне спілкування. Запропоновано конкретні напрямки реформування правового регулювання для забезпечення дотримання принципів пропорційності, правової визначеності та судового контролю у процесі обмеження права на приватне спілкування та конфіденційність комунікацій. У підсумку зроблено висновки щодо необхідності комплексного вдосконалення законодавства з урахуванням міжнародного досвіду та забезпечення належних гарантій захисту прав громадян навіть в умовах воєнного стану.