Стаття присвячена дослі­дженню політики сек'юритизації Європейсь­кого Союзу в галузі енергетики, зокрема, забезпечення Союзу енергоносіями, що була розвинута у відповідь на ведення Росією енергетичних воєн 2006-2007 і 2008-2009 років проти України й непрямо — проти Європейського Союзу. Теорія сек'юритизації, сформульована С. Озканом, Б. Бузаном та іншими дослідниками, акцентує не стільки на ліквідації наслідків криз, скільки на ство­ренні системи убезпечення відповідних галузей з підвищенням їхньої стресостійкості, диверсифікацією економічних і технологічних зв'язків з партнерами та посиленням соці­альної спрямованості їх функціонування. Досліджено алгоритмізацію цієї політики та зміни, які привели до інституційної відповіді на російську агресію у галузі енергетики. Дослідження базуються на використанні підходу соціологічного (нео)інституціоналізму, який дозволяє пояснювати політичні процеси з погляду не лише економічних вигід, а й значення для розвитку інших сфер суспіль­ного життя і міжнародної співпраці. Цей підхід базується на уявленні про те, що, по-перше, інституційне середовище, в якому діє окремий інститут, забезпечує його необхідними ресурсами, а також надає легітимності й унормовує його діяльність. Завдяки цьому соціологічний інституціоналізм підкреслює роль норм, правил і культури, впливаючи на самоідентифікацію акторів, пов'язаних із цим інститутом, а також визначаючи „своїх" і „чужих" у загальній інституційній структурі. Показано, що зміни в енергетичній політиці ЄС продиктовані не лише економічними чи технологічними міркуваннями, але й необхідністю задовольняти потреби населення та економіки країн-членів ЄС. Водночас долучення України до загальної системи сек'юритизації ЄС відповідає економічним, політичним і соціальним інтересам України, яка і відповідно до Угоди про асоціацію, і в разі вступу до ЄС матиме статус країни-акцептора. Розглянуто можливі варіанти дій з боку ЄС та України для утвердження України як східного сек'юритизатора ЄС і відповідні їх наслідки для обох сторін.