Стаття присвячена дослідженню питання щодо нотаріальної таємниці, яка є невід’ємною складовою діяльності нотаріуса та розгляду питань щодо відповідальності нотаріуса за порушення нотаріальної таємниці. Проаналізовані теоретичні, законодавчі та практично-прикладні аспекти нотаріальної таємниці та її правозастосування. Авторами статті відзначено, що відповідно до чинного законодавства України, нотаріус повинен нести юридичну відповідальність за порушення нотаріальної таємниці. Однак, відсутність чіткого визначення критеріїв порушення нотаріальної таємниці та чіткої регламентації на законодавчому рівні відповідальності за такі порушення ускладнюють практику притягнення до відповідальності нотаріуса за порушення нотаріальної таємниці. Анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю відноситься до виняткових випадків встановлення відповідальності нотаріуса за порушення нотаріальної таємниці. Наголошується, що якщо особа надала згоду на поширення інформації про вчиненні нотаріальної дії, то у такому разі це не може бути підставою для анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, підтвердженням чого слугує наявність постанови Верховного Суду. Проте, при нанесені значної шкоди правам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державі видається необхідним застосування більш суворих негайних заходів до нотаріуса для забезпечення прав інших осіб та відновлення довіри до професії нотаріуса. Автори приходять до висновку, що за порушення таємниці вчинення нотаріальних дій, нотаріус повинен нести адміністративну, а в окремих випадках і кримінальну відповідальність, оскільки існуюча відповідальність не включає в себе покарання за завдання шкоди іншим особам, у тому числі за розголошення відомостей, що становлять нотаріальну таємницю. Такого роду порушення може завдати значної шкоди іншим особам, зокрема, порушити їх конституційне право на приватність, конфіденційність. Окрім того, норми адміністративної та кримінальної відповідальності повинні бути конструктивно побудовані та встановлені на законодавчому рівні, визначені органи адміністративної та кримінальної юрисдикції для забезпечення прозорості та чіткості процедур застосування відповідних санкцій, передбачених законодавством, враховуючи ступінь завданої шкоди.