У сучасних правових системах, зорієнтованих на гуманізацію процедури вирішення правових конфліктів і наближення правосуддя до суспільства, зростає увага до альтернативних методів врегулювання спорів. Альтернативне вирішення спорів (АВС), таке як медіація, арбітраж, переговори та інші форми досудового врегулювання, набуває особливої ваги в умовах перевантаженості судової системи, складності традиційних процесуальних механізмів та підвищення вартості судового розгляду. В цьому контексті постає потреба у переосмисленні ролі та функцій професійних правових інститутів та учасників правочинів, серед яких вагоме місце належить нотаріусу. Нотаріус, як гарант законності й автентичності правочинів, традиційно сприймається насамперед як фахівець, покликаний засвідчувати юридичні факти, оформлювати правочини та надавати їм публічної довіри. Водночас, розвиток інституту нотаріату в останні десятиліття демонструє тенденцію до розширення спектра його функцій та повноважень. Нотаріус дедалі частіше виступає не лише як «документатор» волевиявлення сторін, а й як посередник, порадник та, зрештою, «допоміжний арбітр» у процесах врегулювання спорів без звернення до суду. Саме в цьому, збалансованому поєднанні традиційних засад нотаріальної діяльності та нових підходів до позасудового врегулювання конфліктів, криється потенціал підвищення ефективності правової системи та посилення довіри суспільства до правоохоронних інституцій. Запропонована наукова розвідка спрямована на ґрунтовний аналіз теоретичних засад та практичних аспектів ролі нотаріуса в системі альтернативного вирішення спорів. Зокрема, у статті буде висвітлено сутність та особливості різних форм АВС, окреслено компетенції нотаріуса в межах цих процедур, а також проаналізовано сучасний стан правового регулювання й прецеденти практичної реалізації нотаріальної участі в позасудових механізмах розв’язання правових конфліктів. Результати цього дослідження матимуть теоретичне та прикладне значення, оскільки сприятимуть подальшому удосконаленню правових норм, розробці рекомендацій для практикуючих нотаріусів та формуванню науково-методологічної основи для розвитку інституту нотаріату як активного учасника системи альтернативного вирішення спорів.