У статті проаналізовано міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Декларація про використання науково-технічного прогресу в інтересах миру і на благо людства, Загальна декларація про геном людини та права людини, Міжнародна декларація про генетичні дані людини, Венеційська заява про право на користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування, доповіді спеціальних доповідачів Ради ООН з прав людини, рекомендації ЮНЕСКО, Зауваження загального порядку № 25 щодо науки Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав тощо), прийняті в межах міжнародних міжурядових організацій на універсальному рівні щодо права на користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування. Приділено увагу питанню щодо нормативного змісту досліджуваного права, зокрема розкрито зміст понять «результати наукового прогресу», що означають матеріальні результати застосування наукових досліджень, та «практичне застосування», під яким слід розуміти використання досягнень науки на користь вирішення конкретних проблем та задоволення конкретних потреб населення. У статті також акцентовано увагу на ролі актів м’якого права та міжнародних договорів як інструментів відображення консенсусу між державами щодо необхідності сприяння розвитку науки як суспільного блага, доступного для всіх, й інтегрування норм та принципів прав людини в розвиток і просування науки, технологій та пов’язані з ними політики. Дана стаття виступає доктринальною основою для подальшого дослідження єдиного підходу до розуміння права на користування результатами наукового прогресу та їх практичне застосування.