Розвиток бюджетних авіакомпаній сильно змінив імідж мандрівників, яким більше не потрібно носити з собою кілька валіз. Зниження цін на авіаквитки супроводжувалося переходом до більш мінімалістичних подорожей. Але багаж не зникає з договору перевезення. Міжнародна компанія повітряних телекомунікацій (далі – SITA) у статистичному дослідженні підкреслила, що авіакомпанії втратили 36,1 мільйонів одиниць багажу у 2023 році, з яких 25 мільйонів було втрачено в європейських аеропортах. Збитки оцінено у 2,5 мільярди євро. Питання транспортування, збереження та безпеки багажу регулюються міжнародно-правовими механізмами, основними джерелами яких є Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 р. (далі – Монреальська угода), реалізована в Регламенті (ЄС) № 2027/97 (з поправкою Регламентом (EC) № 889/2002) та положеннях національного законодавства держав-учасниць ЄС. У галузі авіаційних пасажирських перевезень розрізняють два види багажу: зареєстрований багаж (доставляється авіакомпанією в багажне відділення) і ручна поклажа (перевозиться на борту з пасажиром). Такий розподіл багажу вперше було нормативно визначено положеннями Варшавської конвенції 1929 р. для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень 1929 р. (далі – Варшавський договір). Монреальська конвенція приймає цю дихотомію, що призводить до двох різних режимів відповідальності. Регламент 881/2002 про внесення змін до Регламенту 2027/97 про відповідальність авіакомпаній у разі аварії передбачає в статті 3 §1, що відповідальність авіакомпаній за пасажирів та їхній багаж регулюється всіма положеннями Монреальської конвенції, що стосуються такої відповідальності. Міжнародна асоціація повітряного транспорту (далі – IATA) розробила Посібник із вирішення питань пасажирських перевезень, який містить резолюції та рекомендовані практики оформлення багажу, наприклад вимогу зазначати вартість додаткових послуг. Ці резолюції є обов’язковими для авіакомпаній-членів IATA. Міжнародна організація цивільної авіації (далі – ICAO) створила перелік небезпечних вантажів, який міститься в Додатку 18 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чиказька конвенція 1944 року) і в Технічних інструкціях з безпечного перевезення небезпечних вантажів повітрям. IATA також розробила правила для Кодексу перевезення небезпечних вантажів, які мають на меті перетворити правила ICAO на практичне керівництво для процедур авіакомпаній. Усі ці правила містяться в Загальних умовах перевезення, якими користуються усі авіаперевізники.