Стаття присвячена дослідженню проблем удосконалення антикорупційної політики в Україні у контексті сучасних викликів. Обґрунтовано, що впродовж тривалого періоду корупція залишається однією з найнебезпечніших проблем, яка загрожує сталому розвитку країн. Для України зазначена проблема відзначається особливою гостротою: корупційні прояви в державі охопили практично всі сфери суспільного життя, набули ознак системності і перетворились у загрозу національній безпеці, що зумовлює особливу важливість реалізації заходів протидії та боротьби з нею. За останнє десятиліття в Україні було прийнято ряд законодавчих актів, якими був окреслений вектор розвитку антикорупційної реформи та закладено основу для створення спеціалізованих антикорупційних органів. Обґрунтовано, що реалізація антикорупційної політики в Україні стикається із низкою проблем, а саме: конфліктність та неузгодженість дії органів публічної влади; недосконалість системи критеріїв оцінки ефективності; відсутність політичної волі; брак науковості; недоліки у роботі спеціалізованих органів боротьби з корупцією; суперечливість кадрової політики; низька ефективність інституційної взаємодії у сфері протидії корупції на міжнародному та європейському рівнях. Доведено, що подолання невизначеності та усунення концептуальних протиріч можливе шляхом: аналізу стану корупції, корупційних факторів та ризиків; розробки взаємопов’язаних програм боротьби з корупцією на державному та регіональному рівнях; забезпечення одноманітного підходу до розуміння та інтерпретації міжнародно-правових розпоряджень та антикорупційних стандартів; урахування історичного досвіду розвитку правової та політичної системи держави та законодавства, ментальних особливостей суспільства. Підвищення ефективності реалізації антикорупційної політики можливе за умови більш послідовного дотримання принципів системності та комплексного підходу до регулювання суспільних відносин, спрямованих на протидію корупції, що, у свою чергу, передбачає реалізацію заходів протидії корупції на всіх рівнях управління.