Стаття присвячена дослідженню європейських стандартів обґрунтування кримінальних процесуальних рішень, що ухвалюються за результатами здійснення судового контролю. Вимога про обґрунтування в практиці ЄСПЛ є невід’ємним стандартом ухвалення законного та справедливого судового рішення. У спільних нормативно-правових документах Європейського Союзу (далі ЄС) не розрізняються такі поняття, як «рішення слідчого судді» та «рішення суду», «обґрунтованість рішення слідчого судді» та «обґрунтованість рішення суду». Вимога обґрунтованості рішень судді в документах ЄС розглядається в аспекті його зовнішньої незалежності як ключового елементу принципу «доступ до правосуддя та прозорість». Така невід’ємна складова статусу судді має інструментальну значущість, оскільки передбачена для створення оптимальних умов, за яких суддя може прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення неупереджено, і є незамінним засобом досягнення мети кримінального провадження – справедливого вирішення правового конфлікту. За загальним правилом судове рішення повинно бути обґрунтованими, а його якість головним чином залежить від ступеню його обґрунтування. Обґрунтоване рішення суду є гарантією того, що сторона була вислухана і почута шляхом детального дослідження наданих нею матеріалів та висловлених доводів. Належне обґрунтування є імперативом, яким не можна нехтувати в інтересах швидкості розгляду, а тому у судді має бути достатньо часу на підготовку своїх рішень. Нормативно-правові акти ЄС також не розрізняють таких понять, як «обґрунтованість» та «вмотивованість» судового рішення, охоплюючи це єдиним поняттям «обґрунтованість рішення» або «підстави ухвалення рішення». Виокремлено систему європейських стандартів обґрунтування судових рішень, зокрема під час судово-контрольної діяльності. В Європейських країнах обґрунтуванню рішень суддів, зокрема тих, які здійснюють функцію судового контролю під час досудового розслідування, приділяється значна увага. Реалізація вимоги про обґрунтованість здатна переконати об’єктивного спостерігача в справедливості дій державних інституцій відносно особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.