У статті досліджено роль інформованої згоди донорів у контексті постмортальної репродукції з точки зору захисту конституційних прав. Постмортальна репродукція, що передбачає використання репродуктивного матеріалу після смерті донора, є складною та контроверсійною проблемою, яка потребує ретельного правового регулювання. У центрі уваги дослідження – питання забезпечення прав донорів, їхніх родин, а також прав майбутніх дітей. У контексті російсько-української війни питання постмортальної репродукції набуває особливого значення. Захисники України, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, часто опиняються у ситуаціях, які ставлять під загрозу їх право на продовження роду. Поранення, отримані під час бойових дій, можуть призвести до втрати репродуктивної функції, а загибель військовослужбовця позбавляє його родину можливості мати нащадків. У таких випадках, можливість збереження та використання генетичного матеріалу військовослужбовців, які загинули або отримали важкі поранення, є надзвичайно важливою. Це не тільки дає змогу реалізувати право військовослужбовця на батьківство, але й сприяє збереженню генофонду нації, особливо в умовах демографічної кризи, спричиненої війною. Чітке законодавче врегулювання постмортальної репродукції для військовослужбовців є актом визнання їхнього внеску у захист країни та гарантією того, що їхня пам’ять та генетичний спадок будуть збережені для майбутніх поколінь. У статті аналізуються національні та міжнародні правові норми, що регулюють інформовану згоду в постмортальній репродукції, а також практики інших країн, зокрема досвід Європейського Союзу. Окрему увагу приділено конституційним гарантіям прав людини, таким як право на життя, право на автономію, приватність, інформацію та право на повагу до приватного життя. Дослідження охоплює аналіз правових аспектів інформованої згоди донорів у постмортальній репродукції, включаючи питання моральної відповідальності, ризики та потенційні конфлікти інтересів. Автори статті також досліджують роль судової практики у формуванні правового регулювання постмортальної репродукції та інформованої згоди донорів. Зокрема, аналізуються прецеденти, що вплинули на розвиток цієї галузі права, та оцінюється їхній вплив на формування законодавства в Україні. Наприкінці підведений підсумок щодо питання важливості забезпечення прав донора та його родини шляхом інформованої згоди, яка, на думку авторів даного дослідження, є ключовою умовою дотримання конституційних прав і свобод у постмортальній репродукції. Ця стаття слугуватиме важливим інформаційним ресурсом для юристів, науковців, медичних працівників та всіх зацікавлених у питаннях репродуктивного права та біоетики. Вона сприятиме глибшому розумінню складних правових та етичних аспектів постмортальної репродукції і формуванню правових підходів, що максимально захищатимуть права усіх учасників цього процесу.