Досліджено проблемні питання інституту затримання з точки зору забезпечення належної правової процедури під час здійснення кримінального провадження. Метою є визначення сутності затримання особи без ухвали слідчого судді (суду), а також недоліків чинного кримінального процесуального законодавства щодо правового регулювання даного процесуального заходу. Вихідним для цього є тлумачення затримання особи, як примусового процесуального заходу, і формулювання пропозицій щодо удосконалення правового механізму його здійснення. Для цього проаналізовано два види затримання: 1) затримання підозрюваного, обвинуваченого на підставі ухвали слідчого судді, суду з метою приводу (статті 187–191 КПК України); 2) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (статті 207-208 КПК України). Відзначається, що затримання особи без ухвали слідчого судді, суду є примусовою процесуальною дією, яка здійснюється до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початку досудового розслідування. Дане затримання відбувається у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого чинним законодавством про кримінальну відповідальність, що є ознакою кримінального провадження (п. 10 ст. 3 КПК України). Метою такого затримання є припинення кримінального правопорушення і забезпечення притягнення винної особи до кримінальної відповідальності із дотриманням належної правової процедури. Затримання особи на місці вчинення (замаху) кримінального правопорушення без ухвали слідчого судді (суду) розглядається як юридичний факт, що містить приводи і підстави для початку досудового розслідування. Відзначається, що чинне кримінальне процесуальне законодавство щодо інституту затримання містить низку суперечностей і прогалин, які роблять його незбалансованим і не здатним забезпечити належної (справедливої) правової процедури. Це стосується правового регулювання затримання особи без ухвали слідчого судді або суду, яке містить неточності і суперечності у формулюванні підстав затримання осіб, які вчиняють злочини і кримінальні проступки, строків утримування підозрюваних, заплутаність у формулюванні процесуальних приписів. Для усунення недоліків пропонується, внести в статтю 298-2 КПК України положення в наступній редакції: «Особу, яка вчинила кримінальний проступок, може бути затримано: 1) не більш як на три години з моменту фактичного затримання для складання протоколу; 2) до двадцяти чотирьох годин, якщо особа перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння та може завдати шкоди собі або оточуючим; 3) до сімдесяти двох годин для встановлення особи, проведення медичного освідування та з’ясування інших обставин вчинення складного кримінального проступку». Зроблено висновок, що усунення вказаних недоліків чинного процесуального законодавства забезпечить дотримання прав осіб, що затримуються, і створить чіткі і зрозумілі підстави щодо здійснення належної правової процедури у кримінальному провадженні.