У статті доведено, що «буксирні» бригади свавільно використовували психологічне та фізичне насильство. Це дає підстави кваліфікувати їх як каральні угрупування й головне знаряддя вчинення Голодомору-геноциду українців. Висунуто та охарактеризовано тезу, що під час формування складу «буксирних» бригад із уповноважених партійних органів, «двадцятип’ятитисячників», сільського активу, демобілізованих червоноармійців, колгоспників, комсомольців та ін., партійні очільники робили ставку на «неосвічених», асоціальних, схильних до насильства, агресії громадян, котрі влаштовували справжній «терор голодом», проводячи планові та «децентралізовані» заготівлі у селах.