Стаття присвячена аналізу формування та розвитку фундаментальних принципів поділу влади в теоретичних концепціях представників української політико-правової думки. Наголошено, що на початку ХХ століття період бездержавного існування ознаменувався піднесенням національної свідомості українців, зростанням їх активності у політико-правовій думці з чітко вираженими прагненнями до політичної боротьби за відновлення української державності. Підкреслено, що намагання реалізувати теоретичний досвід проблем взаємовідносин владних структур припадають на період національно-визвольної боротьби, коли будівництво української держави перейшло в реальну площину. Висвітлено еволюцію концепцій поділу влади в українській політико-правовій думці міжвоєнного періоду в Галичині. Проаналізовано погляди її знакових представників на побудову та організацію оптимальної моделі державної влади, праці яких складають основу представленого дослідження. Констатовано, що на формування тих чи інших науково-теоретичних ідей значний вплив мали менталітет, пануючі в суспільстві цінності, розвиток принципів конституціоналізму, демократії, верховенства права та законності, а також конкретні історичні умови, які склалися в галицькому суспільстві у міжвоєнний період. Акцентовано увагу, що класичних принципів поділу влади, які сформували представниками української політико-правової думки націонал-демократичного спрямування, не сприймали інтелектуали, розчаровані результатами та наслідками визвольних змагань – консерватори та націоналісти. Їх світоглядні парадигми кардинально відрізнялися від державно-правових поглядів націонал-демократів, які домінували в українському суспільно-політичному житті. Консерватори найсприятливішою формою державного правління в Україні вважали монархічну державу, а представники націонал-самостійницької ідеології відстоювали державницьку концепцію націократії.