У статті розглянуто етимологію слова „соборність”, ґенезу ідеї соборності в українській політичній думці та науковому дискурсі, запропоновані теоретико-методологічні засади дослідження та проаналізовано еволюцію ідеї соборності у дискурсах політичних партій та президентів України. Ідеться про еволюцію ідеї соборності упродовж усього процесу українського державотворення. Для становлення та утвердження ідеї соборності вагоме значення мали історичні реалії, а саме – розірваність земель, чужоземне панування, втрата релігійної єдності народу, національні утиски. Простежено еволюцію ідеї соборності від княжої доби до сьогодення, від ідеї єдиної Русі до ідеї вільної Самостійної Соборної України, спираючись на дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів. Акцентується увага на символізмі соборності, маркерах соборності, традиціях проведення „живих ланцюгів” єдності як головного символу Дня Соборності, які українці вибудовують, символізуючи об’єднання українських земель і державну єдність, та загальнодержавному святкуванні Дня Соборності. День Соборності України характеризується актуалізацією трьох вимірів політичного сенсу – минулого, сьогодення і майбутнього. Ідея соборності визначалася, передусім, єдністю цінностей, ідеалів та інтересів громадян України. У політичному дискурсі акцент робився на тому, що соборність – це символ об’єднання країни, а також орієнтир майбутнього як територіальна і духовна єдність народу. У зверненнях та виступах Президентів України простежувалася еволюція від ідеї соборності до ідеї єдності. Президенти України зверталися до уроків минулого й історичних постатей України; наголошували, що соборність – це неподільне ціле з усіх українських земель; зазначали, що соборність – це не тільки про територію, а й про єдність, згуртованість, спільність. Збереження територіальної цілісності України, зміцнення єдності її регіонів, розмаїтість і відмінність яких склалися внаслідок об’єктивних історичних обставин, і надалі залишається не лише актуальним, але й невідкладним завданням сьогодення.