Дане дослідження присвячено комплексному аналізу цивільно-правового захисту права на зображення як одного з ключових елементів охорони приватного життя людини та її нематеріальних благ. У сучасному цифровому середовищі, де фотографії, відео- та мультимедійні матеріали поширюються миттєво і безперешкодно, проблема належної правової охорони зображення набуває особливої актуальності. Зокрема, це право тісно пов’язане з повагою до особистості, людської гідності, а також забезпеченням інформаційної безпеки. У статті акцентовано увагу на положеннях Цивільного кодексу України, які встановлюють обов’язковість отримання згоди фізичної особи на виготовлення та подальше розповсюдження її зображення, крім випадків, передбачених законом, як-от участь у публічних заходах або у разі поширення суспільно значущої інформації. Проведено порівняльний аналіз правозастосовної практики, у тому числі рішень Верховного Суду, щодо встановлення факту порушення права на зображення та визначення розміру компенсації моральної шкоди. Також розглянуто складні правові ситуації, що виникають на перетині особистого немайнового права на зображення та майнових авторських прав творця фотографії чи відеозапису. Увагу зосереджено на тому, що наявність авторських прав не скасовує обов’язку отримання дозволу від особи, яка зображена на матеріалі. Окремо досліджено проблематику захисту права на зображення в Інтернет-просторі, де ускладнюються питання ідентифікації правопорушників, визначення юрисдикції та реалізації права на видалення незаконного контенту. Запропоновано напрями вдосконалення чинного законодавства, зокрема введення чітких зобов’язань для адміністраторів онлайн-платформ щодо блокування або видалення зображень, поширених без згоди особи. Крім того, автори наголошують на необхідності підвищення рівня правової обізнаності громадян у сфері цифрової безпеки та захисту особистих немайнових прав. Зроблено висновок, що ефективний правовий захист зображення особи має базуватись на системному підході, який забезпечує баланс між правом на приватність та свободою поширення інформації. Перспективним є подальше дослідження цього питання з метою гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами захисту прав людини.