Стаття присвячена дослідженню особливостей процесуального статусу злочинця та потерпілого (жертви кримінального правопорушення) у контексті реалізації програм відновного правосуддя на прикладі досвіду США та Франції. Констатується, що на сучасному етапі розвитку правової науки у світі все більшого поширення набуває ідея відновного правосуддя, сутність якої полягає у примиренні правопорушника та постраждалого без втручання компетентних державних органів. Визначаються чинники, які детермінують можливість та необхідність диференціації кримінальної процесуальної форми у напрямку її спрощення. З’ясовуються концептуальні засади впровадження відновного правосуддя в Україні. Аналізується модель інституту медіації у кримінальному процесі США. Зокрема, наводяться аргументується, що суть відновлювально-компенсаційних процедур полягає в неінституційному посередництві між злочинцем і потерпілим з метою запобігання подальшого розвитку конфлікту, викликаного злочином. Керуючий вплив у цих програмах будується на принципово інших вихідних положеннях, аніж застосування покарань. Розкриваються модель інституту медіації у кримінальному процесі Франції. Зазначається, що процесуальною передумовою розвитку практики медіації у Франції послужив принцип доцільності порушення кримінального переслідування, широке застосування інституту відмови від нього не з формальних підстав, а за мотивами його недоцільності. Ця обставину має бути врахована, оскільки за допомогою альтернатив кримінальному переслідуванню, у тому числі медіації, законодавець не тільки прагнув пом’якшити репресивний характер кримінального права, й боротися з негативними наслідками залишення значної маси кримінально караних діянь без переконливої реакції з боку держави. Доводиться, що медіаційні процедури мають значну ефективність та високий потенціал для використання у вітчизняному кримінальному процесі, у тому числі, гармонійно спираючись на існуюче нормативне регулювання. Вони апробовані зарубіжної та національною практикою і становлять значний науковий інтерес.