Статтю присвячено вивченню ознак об’єктив­ної сторони некваліфікованого умисного зни­щення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповід­ного фонду. Аналіз вказаного елементу складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 252 КК України, здійснено з урахуван­нямздобутків кримінально- та еколого-правової науки, положень регулятивного законодавства і матеріалів судової практики. Підтримано панівний підхід, у межах якого території, охоронювані державою, та об’єкти природно-заповідного фонду визнаються пред­метом, а не місцем вчинення аналізованого кри­мінального правопорушення проти довкілля. Наголошено на бланкетності диспозиції ч. 1 ст. 252 КК України і зумовленій цією обставиною необхідності конкретизації обвинувачення. Розкрито зміст понять знищення та пошко­дженнятериторій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду; з’ясо­вановідмінності між цими поняттями; показано, яким чином у судовій практиці тлумачаться оз­накисуспільно небезпечного діяння, позначе­ного у ч. 1 ст. 252 КК України альтернативно. Піддано критичному аналізу наукову пропо­зицію диференціювати (у порядку вдосконален­ня ст. 252 КК України) кримінальну відповідаль­ність за порушення режиму територій та об’єк­тів природно-заповідного фонду, а також інших ключових територій екологічної мережі України, наслідком чого є зменшення або втрата ними своєї особливої природоохоронної цінності, з одного боку, та знищення або пошкодження та­кийтериторій чи об’єктів, з іншого. Водночас відзначено перспективність розкриття змісту суспільно небезпечних наслідків розглядува­ногоделікту за рахунок звернення до понять зменшення або втрати специфічними територія­ми(об’єктами) своєї особливої природоохорон­ної цінності. Вказано на доцільність уточнення ч. 2 ст. 252 КК України з урахуванням того, що знищення або пошкодження територій та об’єк­тів, особливо охоронюваних державою, може набувати вигляду бездіяльності.