Статтю присвячено класифікації меж здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. У зв’язку з цим за способом закріплення межі здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях слід поділити на нормативне та договірне. Доведено, що не лише акти цивільного законодавства та договір повинні встановлювати межі здійснення цивільних прав, а й інші підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, або загалом юридичні факти. Нормативні межі здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях означають їх закріплення у законі. У даному випадку таким законом є Цивільний кодекс. У статті наведено конкретні норми, які передбачають межі здійснення прав саме у договірних зобов’язаннях. Виявлено, що норма, якою закріплюється межа здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях має характерну структуру та особливості. Нормативні межі здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях бувають також імперативними та диспозитивними. Договірні межі здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях учасники такого зобов’язання встановлюють самостійно. Такі договірні межі будуть вважатися такими, якщо вони не порушують вимоги закону та принципів права. Доведено, що межі здійснення цивільних прав також слід розглядати у динаміці договірного зобов’язання, а тому у такому контексті межі здійснення цивільних прав встановлюються при укладенні договору, при його виконанні та зміні, а також межі здійснення цивільних прав при припиненні договору. Слід також виділити і строкові межі здійснення цивільних прав у договірних зобов’язаннях. Запропоновано рішення суду як один зі способів встановлення меж для здійснення прав у договірних зобов’язаннях з урахуванням певних особливостей. Запропоновано визначення меж здійснення цивільних прав учасниками договірних з урахуванням інших юридичних фактів як джерела встановлення таких меж.