У статті здійснено комплексне правове дослідження процесу інтернаціоналізації вищої освіти в Україні крізь призму визначення його нормативних меж, потенційних ризиків та правових орієнтирів розвитку. Наукове опрацювання теми зумовлене тим, що інтернаціоналізація є не лише стратегічним вектором розвитку освітньої сфери у ХХІ столітті, але й інструментом підвищення конкурентоспроможності національних університетів, інтеграції України у європейський освітній простір та модернізації системи вищої освіти загалом. У роботі охарактеризовано правові засади інтернаціоналізації, закріплені у чинному законодавстві України, зокрема в Законах «Про вищу освіту» та «Про освіту», а також у підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, Постанові Кабінету Міністрів України № 579 від 12 серпня 2015 р. Підкреслено, що зазначені документи забезпечують нормативне підґрунтя для реалізації академічної мобільності, запровадження програм подвійних дипломів, впровадження англомовного навчання та розвитку спільних освітніх проєктів із зарубіжними партнерами. Встановлено, участь України в Болонському процесі, імплементація положень Лісабонської конвенції та Угоди про асоціацію з ЄС надали нормативній базі інтернаціоналізації багаторівневої структури, поєднуючи імперативні норми міжнародного права, національне законодавство та університетське саморегулювання. У статті розкрито основні інституційні форми інтернаціоналізації, серед яких: академічна мобільність, програми з подвійними дипломами, спільні дослідницькі проєкти, участь у міжнародних рейтингах, а також викладання іноземними мовами. Акцентовано, що інтернаціоналізація не є нейтральним чи автоматично позитивним явищем. У статті проведено ґрунтовний правовий аналіз викликів та ризиків, які супроводжують цей процес. Серед них: надмірна стандартизація освітніх програм під впливом зовнішніх моделей, правова дифузія та колізії юрисдикцій, відтік інтелектуального капіталу, знецінення національного культурного компоненту у вищій освіті, нерівність доступу до міжнародних можливостей, а також ризики надмірної комерціалізації та зниження якості в умовах глобальної конкуренції. Обґрунтовано, що правове регулювання повинно передбачати механізми, здатні мінімізувати ці ризики, зберігаючи при цьому відкритість до міжнародного співробітництва. Встановлено, основним правовим механізмом, котрий окреслює межі інтернаціоналізації є принцип автономії закладів вищої освіти. Останній у поєднанні з нормативно визначеними гарантіями державного контролю за якістю освіти та дотриманням мовної політики забезпечує збалансовану основу для функціонування відкритої та суверенної системи вищої освіти. Підкреслено, надмірне втручання держави в процеси інтернаціоналізації, так само як і повна лібералізація без належного регуляторного нагляду, можуть призвести до негативних наслідків для освітнього суверенітету України. Наголошено на необхідності розробки цілісної доктрини збалансованої інтернаціоналізації, котра б поєднувала механізми захисту національних інтересів з інституційною гнучкістю та відкритістю до міжнародних практик. Зазначено, інтернаціоналізація повинна розглядатися не як загроза, а як інструмент зміцнення національного інтелектуального потенціалу, за умови визначення чітких правових меж, ефективного контролю та стратегічного підходу на рівні державної політики.