Для того щоб з‘ясувати сутність будь-якого явища слід розпочинати його вивчення з історичного розвитку його існування. Історія правового регулювання людьми відносин, пов‘язаних з інтелектуальною власністю, нараховує десятки тисячоліть, а правові норми, які охороняли ці відносини, чи не найдавніші серед інших юридичних правил поведінки. Джерела правового регулювання охорони інтелектуальної власності сягають з глибокої давнини. Наприклад, ще в період первісного ладу ретельно зберігалися і передавалися у спадок секрети добування вогню, створення зброї тощо. Слід зазначити, що у цей період регулятором відносин був формально незакріплений звичай [1]. Також у минулому існували дуже суворі методи запобігання копіювання творів мистецтва та архітектури. Відомі жорстокі осліплювання і навіть вбивства творців, щоб вони ніде і ніколи більше не змогли повторити свої творіння . Серед писаних канонів, які в різні часи врегульовували питання охорони інтелектуальної власності, на сьогоднішній день залишилися лише релігійні норми. Прикладом древньої і нині значущої християнської настанови є біблейська заповідь "Не вкради", яка поширюється як на матеріальні речі, так і на речі нематеріального світу, до яких належить інтелектуальна власність [2].