Унікальність цивільно-правового договору полягає в тому, що він, з одного боку може нести наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, суб’єктивних цивільних прав та юридичних обов’язків, а з іншого – надає можливості учасникам цивільних правовідносин закріпити в собі об’єктивні та суб’єктивні підстави розвитку зобов’язальних правовідносин, з настанням яких пов’язується иникнення, зміна або припинення прав, обов’язків або навіть нових цивільних правовідносин між сторонами. На відміну від об’єктивних обставин, настання яких не залежить від волі учасників договірних відносин (збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання договору, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи тощо),суб’єктивні, навпаки, залежать від волі сторін договору чи інших учасників цивільно-правових відносин, у зв’язку з цим за своєю природою є юридичними фактами – діями (відчуження, одностороння відмова, належне виконання, передача відступного, зарахування зустрічних однорідних вимог, угода сторін, новація, прощення боргу тощо)та вимагають відповідного оформлення відповідно до статті 638-639 Цивільного кодексу України. Наведене наводить нас на думку, що цивільно-правовий договір представляє собою конструкцію, яка не обмежується її традиційним розумінням в якості одиничного юридичного факту або системного поєднання декількох самостійних фактів(юридичний склад). Цивільно-правовий договір дозволяє нам дослідити механізм формування юридичних фактів в цивільному праві України в іншій проекції, що дозволяє збагатити проведені теоретичні напрацювання в цій сфері та визначити регулятивний вплив договору на відповідні цивільні правовідносини.