An attempt is made to consider the peculiarities of diplomatic, legal and historical aspects of determining the future status of Transcarpathia after the First World War. It is pointed out that for many peoples of the Austro-Hungarian Empire, the First World War, in which they were involved against their will, gave the opportunity for radical changes in their further development, including the opportunity to gain freedom. It was established that the low level of culture, the small number of its own intelligentsia, interfaith misunderstandings and conflicts, the lack of its own literary language allowed the Hungarian authorities to manipulate the local Ruthenian population for their own purposes. It is noted that in the early twentieth century, before and during the First World War, Ruthenian politicians did not develop a specific concept of state and legal status of Transcarpathia. Inherent in the political and legal thought of the time was the attempt to improve their cultural and material position by granting cultural and ecclesiastical autonomy, which was to be established within Hungary. Even during the war, the Ruthenian political elite did not clearly articulate demands to the Hungarian government to change the position of its own people. The analysis of the works of scientists made in the study made it possible to conclude that although the movement for reunification with Ukraine at this time was massive, it could not be unanimous. Evidence in favor of this conclusion is not only the mentioned reasons and features of sociopolitical life of the region, but also the fact that soon, supporting the position of Uzhgorod and Presov Soviets on joining Czechoslovakia, reoriented all other councils operating in Transcarpathia. In addition, with the occupation of Ukraine by Bolshevik Russia in 1919, the opportunity to unite with the conciliar Ukrainian state was lost. In this situation, the only possible way to ensure the further progressive development of Transcarpathia was to include it in the democratic Czechoslovak Republic.

Здійснена спроба розглянути особливості дипломатичних, правових та історичні аспекти визначення майбутнього статусу Закарпаття після Першої світової війни. Вказується, для багатьох народів Австро-Угорської імперії Перша світова війна, в яку вони були втягнуті проти своєї волі, дала можливість кардинальних змін в їх подальшому розвитку, в тому числі – можливість отримати свободу. Встановлено, низький рівень культури, малочисельність власної інтелігенції, міжконфесійні непорозуміння та конфлікти, відсутність власної літературної мови давали можливість угорській владі маніпулювати у своїх цілях місцевим русинським населенням. Зазначається, на початку ХХ ст., до Першої світової війни та під час неї русинські політики не виробили конкретної концепції державно-правового статусу Закарпаття. Властивим для політико-правової думки того часу було намагання покращити своє культурне та матеріальне становище шляхом надання культурної та церковної автономії, яка мала бути утворена в рамках Угорщини. Русинська політична еліта навіть під час війни чітко не сформулювала вимоги до угорського уряду по зміні становища власного народу. Аналіз праць вчених, зроблений у дослідженні, дав можливість зробити висновок про те, що хоча рух за злуку з Україною в цей час був масовим, все ж він не міг бути одностайним. Доказами на користь такого висновку є не лише згадані причини й особливості суспільно-політичного життя краю, але й факт, що досить швидко, підтримуючи позицію Ужгородської і Пряшівської Рад про входження до складу Чехословаччини, переорієнтувались всі інші ради, які діяли на Закарпатті. Крім цього, з окупацією України більшовицькою Росією в 1919 р. була втрачена можливість на злуку з соборною Українською державою. У такій ситуації, єдиним можливим шляхом забезпечення подальшого прогресивного розвитку Закарпаття було включення його до складу демократичної Чехословацької республіки.