Purpose of Research. The purpose of article is a retrospective analysis of the formation of the system of recording dance. Methodology. The methodology of the research consists of retro­spective, theoretical-research and system-structural methods. This methodological approach allows us to trace and analyse the formation of the system of recording dance by musical (notes), icono- graphic, literary sources. Scientific Novelty. On the basis of a retrospective analysis, it was deter­mined that the mutual influence of interspecific stylistic features of choreography determined the emergence of the dance gesture system at the beginning of the 20 th century, which is universal for the analysis and description of all plastic-dynamic characteristics, regardless of national, style and genre categories of movement. Conclusions. It is determined that the formation of the dance re­cording system took place in the context of the historical development of the types of choreographic art: classical, ball, folk and modern (modern) dances. The formation of choreographic art is inex­tricably linked with the attempt of mankind to fix the dance movement, which is confirmed by musi­cal, iconographic, literary sources. The first scientific study describing the dances was recorded in 1300. The teaching manual on teaching dance and dance movements is dated 1589 year. The entry of ballet terms and canons was introduced by the French Academy of Dance in 1661. XVII century, in the beginning the graphic system of motion recording was developed, and in the middle there are reformative concepts about the necessity of interrelation and interaction of the components of the ballet performance. 1852 introduces a "pictogram" way of recording dance, and in 1887 -an education system for dancers and a dance recording system, which is subsequently used primarily in ballroom choreography. The non-linear recording system, like the musical signs in which dance movements are encoded, was developed in 1892. The beginning of the 20th century brought a new language to the art of dance with a characteristic stylistic lexical module, which enriched the theat­rical activities of the ballet and influenced the choreographic vocabulary of classical, ballroom and folk dances. Interaction of inter specific stylistic features of choreography ensured in 1928 the emergence of a common recording system for movements under the name " labanotation". A uni­versal dance gesture system for analyzing and describing all plastic-dynamic characteristics, re­gardless of which national, style and genre categories this movement is inherent in.

Целью исследования является ретроспективный анализ становления системы запи­си танца. Методология исследования заключается в применении ретроспективного, тео­ретико-исследовательского и системно-структурного методов. Указанный методологический подход позволяет раскрыть и подвергнуть анализу становление системы записи танца по музыкальным (ноты), иконографическими, литературными источниками. Научная новизна. На основе ретроспективного анализа определено, что взаимовлияние межвидовых стилистических особенностей хореографии обусловило в начале ХХ столетия возникновение системы танцевального жеста, которая является универсальной для анализа и описания всех пластико-динамических характеристик независимо от национальных, сти­левых и жанровых категорий движения. Выводы. Определено, что становление системы записи танца происходило в контексте исторического развития видов хореографического искусства: классического, бального, народного и современного (модерн) танцев. Становле­ние хореографического искусства неразрывно связано с попыткой человечества зафиксировать танцевальное движение, подтверждением чего являются музыкальные, иконографические, литературные источники. Первое научное исследование с описанием танцев зафиксировано 1300 годом. Учебное пособие по преподаванию танцев и танцеваль­ных движений датировано 1589 годом. Запись балетных терминов и канонов введено фран­цузской Академией танцев в 1661 году. ХVП век, в начале разработана графическая система записи движений, а в середине возникают реформаторские концепции о необходимости взаимосвязи и взаимодействия составляющих балетного спектакля. 1852 год привносит «пиктограмний» способ записи танца, а 1887 - систему образования для танцоров и систе­му записи танца, которая впоследствии используется преимущественно в бальном хорео­графии. Нотнолинейная система записи, подобно музыкальным знакам, в которых зашифрованы танцевальные движения, разработана в1892 году. Начало XX столетия прив­несло в искусство танца новый язык с характерным стилистически лексическим модулем, что обогатило тематику сценического действия балета и повлияло на хореографическую лексику классического, бального и народного танцев. Взаимовлияние межвидовых стилисти­ческих особенностей хореографии обеспечило в 1928 году возникновение общей системы за­писи движений под на званием «лабанотация». Универсальной системы танцевального жеста для анализа и описания всех пластико-динамических характеристик независимо от того, каким национальным, стилевым и жанровым категориям это движение присуще.

Метою дослідження є ретроспективний аналіз становлення системи запису танцю. Методологія дослідження полягає у застосуванні ретроспективного, теоретико- дослідницького та системно-структурного методів. Зазначений методологічний підхід до­зволяє розкрити та піддати аналізу становлення системи запису танцю за музичними (но­ти), іконографічними, літературними джерелами. Наукова новизна. На основі ретроспективного аналізу визначено, що взаємовплив міжвидових стилістичних особливос­тей хореографії обумовило на початку ХХ сторіччя виникнення системи танцювального жесту, яка є універсальною для аналізу й опису всіх пластико-динамічних характеристик неза­лежно від національних, стильових та жанрових категорій руху. Висновки. Визначено, що ста­новлення системи запису танцю відбувалось в контексті історичного розвитку видів хореографічного мистецтва: класичного, бального, народного та сучасного (модерн) танців. Становлення хореографічного мистецтва невід ’ємно пов ’язане з намаганням людства зафік­сувати танцювальний рух, підтвердженням чого, є музичні, іконографічні, літературні джере­ла. Перше наукове дослідження з описом танців здійснено у 1300 році. Навчальний посібник з викладання танців та танцювальних рухів датовано 1589 роком. Запис балетних термінів та канонів впроваджено французькою Академією танців у 1661 році. У XVII сторіччі, на початку розроблено графічну систему запису рухів, а у середині виникають реформаторські концепції необхідності взаємозв'язку і взаємодії складових балетного спектаклю. 1852 рік привносить «піктограмний» спосіб запису танцю, а 1887 - систему освіти для танцюристів та систему запису танцю, що згодом використовується переважно в бальній хореографії. Нотнолінійну систему запису, подібно до музичних знаків в яких зашифровані танцювальні рухи розроблено у1892 році. Початок XX сторіччя відкрило нову мову в мистецтво танцю з характерним стилістичним лексичним модулем, що збагатило тематику сценічної дії балету, вплинуло на хореографічну лексику класичного, бального і народного танців. Взаємовплив міжвидових стилістичних особливостей хореографії забезпечило у 1928 році виникнення загальної сис­теми запису рухів під назвою «лабанотація». Універсальної системи танцювального жесту для аналізу й опису всіх пластико-динамічних характеристик незалежно від того, яким націона­льним, стильовим та жанровим категоріям цей рух притаманний.