The article is devoted to the problem of temporal choices of Russia as a state and as a nation, formed over the centuries in the course of historical events, political decisions and historical-philosophical reflection. It is emphasized that temporality, which we understand as the flow of time from the mode of the past through the present to the mode of the future, acts as an existential background against which specific social, political, economic, and cultural practices unfold, and they, undergoing a cumulative effect, form an integral type of life of the state/nation and its patterns of interaction with other ones, which are similar or opposite to it. The understanding of the flow of time and the processes that can take place in it means also the understanding of the practices that can be realized in reality, or remain as an unrealized potential. But even more, at the level of high abstraction it becomes clear that the interpretation of the flow of time directly affects the collective existence of huge social formations. The purpose of our research is to determine what the temporal paradigm of the Russian nation is in the course of its historical ontogenesis, and why the introduction of this temporal paradigm is hostile and antagonistic to the Ukrainian mentality formed in Western traditions. We also set the second purpose of our research – to find out what existential state can be formed and, accordingly, articulated in the type of temporality that is inherent in the Russian state/nation today. The object of research is the construction of collective social time in various worldview paradigms, the subject of research is the construction of collective social time in Russia from the point of view of historical and philosophical reflection. The research is based on a relativistic understanding of temporality, according to which, in particular, the flow of time depends on the subject who directly experiences it (Augustin of Hippo, H. Bergson, M. Heidegger). This philosophical point of view on temporality is supported by the research of Ukrainian mathematicians G. O. Kravtsov, S. M. Grechko, V. V. Nikitchenko, and A. M. Prymushko, who introduced the concept of time quantum:, and this time quantum depends on the type of consciousness that perceives time directly. Further, on the basis of the method of extrapolation, this conclusion is translated into the collective consciousness of the Russian nation. In particular, it is investigated the problem of the course in which historical processes, political decisions and results of historical-philosophical reflection developed such a type of collective consciousness, which became receptive to a specific type of temporality, antagonistic to the Western world with its set of values and historical-cultural orientation. The results of the research showed that the temporality of Russia as a state and as a nation could be characterized as “conservation of time”, “stagnation” of its flow, despite the pretended dynamics associated with the course of military operations. This stagnation is caused by a lack of internal creative intention and a specific attitude towards some Other, different (and this attitude also contributes to the start of the internal “clock”). It is emphasized that this attitude, which can be described as open or latent enmity, envy or an attempt to capture, subjugate and exploit, contributes to the fact that the internal time of the state/nation “stands still”, because despite the apparent dynamics of events, no significant changes are actually taking place. It is emphasized that the deep existential feeling of inferiority, which is dialectically interconnected with its antipode – the feeling of greatness – nurtures this attitude towards the Other and the corresponding temporal orientation. It is concluded that Russia’s war with Ukraine from the point of view of temporality is presented as an attempt to “conserve time” of the opponent and a desire to hide the processes of degradation in the illusory dynamics of events.

Стаття присвячена проблемі темпоральних виборів Росії як держави і як нації, сформованих протягом століть в ході історичних подій, політичних рішень та історико-філософської рефлексії. Наголошується, що темпоральність, тобто тлумачення плину часу від модусу минулого через теперішнє до модусу майбутнього, виступає екзистенційним тлом, на якому розгортаються конкретні соціальні, політичні, економічні, культурні практики, і вони в цілому, зазнаючи кумулятивного ефекту, формують цілісний тип життя держави/нації і її моделей взаємодії з іншими, подібними або протилежними їй. Від того, як розуміється плин часу і процеси, які можуть в ньому відбуватися, залежить, які з вишеокреслених практик отримають своє втілення в реальність, а які так і залишаться нереалізованим потенціалом; однак більш за те – на рівні високої абстракції стає зрозумілим, що тлумачення плину часу напряму впливає на колективну екзистенцію великих соціальних утворень. Мета нашого дослідження полягає у тому, щоб визначити, якою є темпоральна парадигма російської нації в ході її історичного онтогенезу, і чому запровадження цієї темпоральної парадигми є ворожим,антагоністичним для українського менталітету, сформованого у західних традиціях. Ми ставимо також і другу мету нашого дослідження – з’ясувати, який екзистенційний стан може бути сформованим і відповідно артикульованим у тому типі темпоральності, який є притаманним російській державі/ нації сьогодні. Об’єктом дослідження виступає конструювання колективного соціального часу в різноманітних світоглядних парадигмах, предметом дослідження – конструювання колективного соціального часу в Росії з точки зору історико-філософської рефлексії. Дослідження виходить з релятивістського розуміння темпоральності, згідно якої, зокрема, плин часу залежить від суб’єкта, який безпосередньо його переживає (Августин Блаженний, А. Бергсон, М. Гайдеггер); ця філософська точка зору на темпоральність підкріплюється дослідженнями українських математиків Г. О. Кравцова, Гречка С. М., Нікітченка В. В., Примушка А. М., які вводять поняття кванту часу, що залежить від типу свідомості, яка сприймає час безпосередньо. Далі на основі методу екстраполяції цей висновок перекладається на колективну свідомість російської нації. Зокрема, досліджується, в ході яких історичних процесів, політичних рішень та результатів історико-філософської рефлексії виробився такий тип колективної свідомості, який став сприйнятливий до конкретного типу темпоральності, антагоністичного західному світу з його набором цінностей та історико-культурних орієнтирів. Результати дослідження показали, що темпоральність Росії як держави і як нації ми можемо характеризувати як «консервацію часу», «застій» його плину, попри удавану динаміку, пов’язану з ходом військових дій. Цей застій зумовлюється браком внутрішньої творчої інтенції та специфічним ставленням до деякого Іншого, інакшого (а це ставлення в тому числі і сприяє запуску внутрішнього «годинника»). Наголошується на тому, що це ставлення, яке можна описати відкритою або латентною ворожнечею, заздрістю або намаганням захопити, підкорити та експлуатувати, сприяє тому, що внутрішній час держави/нації «стоїть на місці», оскільки попри видиму динаміку подій насправді не відбувається ніяких суттєвих внутрішніх трансформацій. Підкреслюється, що екзистенційне глибинне відчуття ницісті, яке діалектично взаємопов’язане зі своїм антиподом – відчуттям величі – плекає це ставлення до Іншого і відповідну йому темпоральну орієнтацію. Робиться висновок, що війна Росії з Україною з точки зору темпоральності представляється як спроба «законсервувати час» опонента і бажання в ілюзорній динаміці подій приховати процеси деградації, які закономірно розвиваються у лоні описаного екзистенційного стану.