The article examines the peculiarities of applying the provisions of the Economic Procedural Code of Ukraine (EPC of Ukraine) in bankruptcy cases. It is emphasized that the Code of Ukraine on Bankruptcy Procedures (Bankruptcy Code) is a substantive and procedural legal act, while the EPC of Ukraine is purely a procedural act. This leads to a division in the regulation of procedural aspects, resulting in the application of the EPC of Ukraine in cases where there are gaps in the Bankruptcy Code. At the same time, even the provisions of the EPC of Ukraine do not always cover all procedural issues, which gives rise to certain problems in law enforcement practice. The authors analyze practical problems that arise in connection with the application of certain provisions of the EPC of Ukraine in bankruptcy cases, in particular, the issue of suspension of separate proceedings in bankruptcy cases, the assessment of creditors’ monetary claims confirmed by arbitral awards, and the application of an increased standard of proof regarding the substantiation of creditors’ claims. Special attention is paid to the specifics of applying the principle of res judicata in bankruptcy cases. In particular, the authors emphasize that courts have the right to question even monetary claims confirmed by a court decision that has entered into legal force, but only in exceptional cases, which necessitates additional substantiation of such claims by the creditor using an increased standard of proof. The article also addresses the issue of recognizing transactions as invalid in bankruptcy procedures, emphasizing that although this tool is intended to replenish the liquidation estate, it is also a means of restoring the legal order in the relations between creditors and the debtor. It has been established that an arbitral award is not an independent basis for exempting a creditor from proving the circumstances underlying their monetary claims, which is consistent with the latest judicial practice. Thus, the research conducted by the authors highlights the need to adapt the provisions of the EPC of Ukraine to the specifics of bankruptcy procedures, taking into account the competitive nature of the proceedings, the increased standards of proof, as well as the latest practice of the Supreme Court of Ukraine.

У статті досліджено особливості застосування норм Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) у справах про банкрутство. Наголошено, що Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) є матеріально-процесуальним нормативно-правовим актом, тоді як ГПК України – суто процесуальним актом. Це призводить до розмежування регулювання процедурних аспектів, внаслідок чого у випадку наявності прогалин у КУзПБ застосовуються норми ГПК України. Водночас акцентовано, що навіть норми ГПК України не завжди охоплюють всі процесуальні питання, що обумовлює певні проблеми у правозастосуванні. Авторами проаналізовано практичні проблеми, що виникають у зв’язку з застосуванням окремих норм ГПК України у справі про банкрутство, зокрема питання зупинення відокремлених проваджень у справі про банкрутство, оцінку грошових вимог кредиторів, підтверджених рішенням третейського суду, та підвищений стандарт доказування щодо обґрунтування вимог кредиторів. Увага акцентується на специфіці застосування преюдиційності судових рішень у справах про банкрутство. Зокрема, авторами підкреслено, що суди мають право поставити під сумнів навіть грошові вимоги, підтверджені рішенням суду, яке набрало законної сили, але виключно у виняткових випадках, що зумовлює необхідність додаткового обґрунтування таких вимог кредитором із застосуванням підвищеного стандарту доказування. У статті також розглянуто проблематику визнання правочинів недійсними у процедурі банкрутства та наголошено, що хоча цей інструмент покликаний наповнити ліквідаційну масу, він водночас є засобом відновлення правового порядку у відносинах між кредиторами та боржником. Встановлено, що рішення третейського суду не є самостійною підставою для звільнення кредитора від доказування обставин, на яких ґрунтуються його грошові вимоги, що узгоджується з останньою судовою практикою. Таким чином, проведене авторами дослідження підкреслює необхідність адаптації норм ГПК України до специфіки процедур банкрутства, враховуючи конкурсний характер провадження, підвищені стандарти доказування, а також врахування останньої практики Верховного Суду України.