The article is devoted to the study of the legal mechanisms for restricting fundamental human rights and freedoms in the context of the COVID-19 pandemic and determining the limits of the legality of anti-epidemic measures in the context of international human rights law. The author analyzes the complex interdependence between the right to life and health of the population and the need to preserve fundamental civil and political rights in crisis conditions. The study reveals the dual nature of the impact of the pandemic on the human rights system: on the one hand, COVID-19 posed a direct threat to the right to life and health, on the other hand, effective anti-epidemic measures led to significant restrictions on a wide range of personal rights of citizens, including freedom of movement, assembly, religion, the right to work and education. The article analyzes in detail the two main legal instruments available to states to respond to the pandemic: ordinary restrictions on human rights and the suspension of international obligations in emergency situations. Particular attention is paid to the analysis of the conditions for the application of these mechanisms in accordance with the provisions of the International Covenant on Civil and Political Rights and the European Convention on Human Rights, including the principles of legality, necessity, proportionality and non-discrimination. The author emphasizes the importance of understanding that the suspension of obligations should be used only as a last resort, when ordinary restrictions prove insufficient to overcome the crisis. The study highlights the practice of the UN Human Rights Committee and the European Court of Human Rights on the application of restrictions and derogations from international obligations. Particular attention is paid to the issue of potential abuse of emergency powers under the guise of combating the pandemic and the need to ensure transparency, accountability and temporary nature of emergency measures. The findings of the study highlight the need to develop clearer international standards and mechanisms for monitoring the use of emergency powers by states in global crises to ensure the optimal balance between the effectiveness of anti-epidemic measures and the preservation of the fundamental principles of a democratic society.

Стаття присвячена дослідженню правових механізмів обмеження основних прав і свобод лю- дини в умовах пандемії COVID-19 та визначенню меж правомірності протиепідемічних заходів у контексті міжнародного права прав людини. Автором проаналізовано складну взаємозалежність між правом на життя та здоров’я населення і необхідністю збереження фундаментальних грома- дянських та політичних прав у кризових умовах. Дослідження розкриває двоїсту природу впливу пандемії на систему прав людини: з одного боку, COVID-19 становив безпосередню загрозу пра- ву на життя та охорону здоров’я, з іншого боку, ефективні протиепідемічні заходи призвели до значних обмежень широкого спектра особистих прав громадян, включаючи свободу пересування, зібрань, віросповідання, права на працю та освіту. У статті детально проаналізовано два основні правові інструменти, доступні державам для реагування на пандемію: звичайні обмеження прав людини та припинення дії міжнародних зобов’язань у надзвичайних ситуаціях. Особлива ува- га приділена аналізу умов застосування цих механізмів відповідно до положень Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Європейської конвенції з прав людини, включа- ючи принципи законності, необхідності, пропорційності та недискримінації. Автор підкреслює важливість розуміння того, що припинення дії зобов’язань має використовуватися виключно як крайній засіб, коли звичайні обмеження виявляються недостатніми для подолання кризи. Дослі- дження висвітлює практику Комітету ООН з прав людини та Європейського суду з прав людини щодо застосування обмежень та відступів від міжнародних зобов’язань. Особливу увагу приділе- но питанню потенційних зловживань надзвичайними повноваженнями під прикриттям боротьби з пандемією та необхідності забезпечення прозорості, підзвітності та тимчасовості надзвичайних заходів. Висновки дослідження підкреслюють необхідність розробки більш чітких міжнародних стандартів та механізмів контролю за застосуванням надзвичайних повноважень державами в умовах глобальних криз для забезпечення оптимального балансу між ефективністю протиепіде- мічних заходів та збереженням основоположних принципів демократичного суспільства.