Отслеживание цикличности феномена внутренней эмиграции в ХХ веке доказывает его зависимость от социально-политических катаклизмов и общественных психологических потрясений. Поскольку материя искусства является основным полем проявления коллективного бессознательного, художественное выражение изменений психологической жизни общества имеет симптоматический характер. Эпистемологический кризис, когнитивное дистанцирование с окружающим миром и растущее убеждение в его иррациональности и абсурдности, которое наблюдается в художественных течениях дадаизма, немецкого экспрессионизма, «нового опредмечивания» и в отдельных литературных и кинематографических произведениях этого периода, позволяет утверждать, что истоки внутренней эмиграции в немецком обществе наблюдаются именно со времен Первой мировой войны и имеют ярко выраженный или латентный характер в немецком искусстве Веймарской республики. Актуализация данного феномена в эпоху нацизма является запуском уже отработанного механизма.

Tracking the cyclical nature of the phenomenon of internal emigration in the XX century proves its dependence on socio-political disasters and social psychological upheavals. Since matter of art is the main field of manifestation of the collective unconscious, the artistic expression of changes in the psychological life of society is symptomatic in nature. The manifestation of epistemological crisis, cognitive distancing with the outside world and the growing belief in its irrationality and absurdity, in the artistic trends of dadaism, German expressionism, «new objectivity,» and in certain literary and cinematographic works of this period, suggest that the origins of internal emigration in German society has been observed since the First World War and has a pronounced or latent character in the German art of the Weimar Republic. The actualization of this phenomenon during the time of Nazism is the launch of an already worked out mechanism.

Відстеження циклічності феномену внутрішньої еміграції у ХХ столітті доводить його залежність від соціально-політичних катаклізмів та суспільних психологічних потрясінь. Оскільки матерія мистецтва є основним полем прояву колективного несвідомого, мистецьке вираження змін психологічного життя суспільства має симптоматичний характер. Епістемологічна криза, когнітивне дистанціювання з навколишнім світом і зростаюче переконання в його ірраціональності та абсурдності у мистецьких течіях дадаїзму, німецького експресіонізму, «нової уречевленісті» та в окремих літературних і кінематографічних творах цього періоду дозволяє стверджувати, що витоки внутрішньої еміграції у німецькому суспільстві спостерігаються саме з часів Першої світової війни та мають яскраво виражений або латентний характер у німецькому мистецтві Веймарської республіки. Актуалізація даного феномену за доби нацизму є запуском вже відпрацьованого механізму.