The article is devoted to the study of the process of post-war modernization of Ukraine’s public service as a necessary condition for the effective functioning of the state under the conditions of post-war recovery. The armed aggression of the Russian Federation against Ukraine has triggered profound transformations in the political, social and administrative environments, creating new challenges for the public governance system. Particular attention is given to analyzing the challenges faced by the public service resulting from decentralization, shifts in the state policy priorities, the need to ensure institutional resilience, as well as increasing citizen expectations regarding transparency and the effectiveness of governmental decisions. The article substantiates the relevance of shifting from the traditional model of civil service to one that aligns with the principles of resilience governance – governance that is stable, adaptive and innovative. It outlines the need to develop human resource potential, strengthen institutional capacity, implement digital transformation of management processes and promote the principles of openness, integrity, operational flexibility and responsiveness. The author put an emphasis on the importance of fostering a culture of continuous improvement and strategic foresight within public institutions. The study explores examples of international experience in post-conflict civil service recovery, with particular emphasis on Canadian practices, which illustrate the importance of policy coherence, interagency coordination and sustained investment in human capital. Key vectors of institutional change are identified, including the revision of the regulatory framework, the transformation of managerial approaches and others. It was concluded that the post-war modernization of the civil service should be implemented in a systemic and integrated manner, ensuring a well-calibrated balance between flexibility and stability, accountability and innovation, institutional memory and openness to change. Such an approach will not only strengthen the resilience of public institutions, but also foster public trust and support Ukraine’s long-term democratic development.

Дана стаття присвячена дослідженню процесу повоєнної модернізації публічної служби України як необхідної умови ефективного функціонування держави в умовах післявоєнного відновлення. Збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила глибокі трансформації у політичному, соціальному та адміністративному середовищі, що створило нові виклики для системи публічного управління. Особлива увага автора приділена аналізу викликів, з якими стикається публічна служба внаслідок децентралізації, зміни пріоритетів державної політики, необхідності забезпечення стійкості інституцій, а також зростання очікувань громадян щодо відкритості та результативності владних рішень. У статті обґрунтовано доцільність переходу від традиційної моделі публічної служби, яка існує в Україні до такої, що відповідає принципам resilience governance – стійкого, адаптивного та інноваційного врядування. Окреслено необхідність розвитку кадрового потенціалу, підвищення інституційної спроможності, цифрової трансформації процесів управління та впровадження принципів відкритості та доброчесності, оперативної мобільності та чутливості. Наголошено на важливості формування культури безперервного вдосконалення та стратегічного передбачення в межах публічних інституцій. Досліджено приклади міжнародного досвіду у сфері постконфліктного відновлення публічної служби, зокрема практику Канади, що ілюструє значення узгодженості політики, міжвідомчої координації та сталих інвестицій у людський капітал. Виокремлено ключові вектори інституційних змін, серед них – оновлення нормативно-правової бази, зміна управлінських підходів тощо. Зроблено висновок про те, що повоєнна модернізація публічної служби має здійснюватись системно, із забезпеченням балансу між гнучкістю та стабільністю, відповідальністю та інноваційністю, інституційною пам’яттю та відкритістю до змін. Автор переконаний, що такий підхід не лише посилить стійкість публічних інституцій, але й сприятиме зміцненню довіри громадян і підтримці довгострокового демократичного розвитку України.