This article explores the content and distinctive features of the conceptual construction of the history of philosophy within the Marxist paradigm, with particular attention to mechanisms of ideological selection and the schematization of key historical stages. A crucial element of this ideological framework was the inclusion of “German classical philosophy”, which Soviet historiography proclaimed as the highest achievement of pre-Marxist thought. Simultaneously, it was positioned as an intermediate stage leading toward the “only correct” doctrine of materialist dialectics. At the center of this transitional phase was Georg Wilhelm Friedrich Hegel (1770–1831), whose philosophical ideas Soviet scholars regarded as a significant step in the development of dialectical thinking. However, Hegel’s philosophy was not merely incorporated into the Soviet intellectual tradition—it was actively transformed and reinterpreted to conform to the ideological demands of Marxism-Leninism. His dialectical method, foundational to Marxist philosophy, was selectively reworked, while aspects of his idealism were criticized or entirely dismissed as vestiges of a bygone era. Through an analysis of publications in the journals Banner of Marxism (1927–1930) and Banner of Marxism-Leninism (1931–1933), this study examines the content and specific character of early Soviet interpretations of Hegelian philosophy. It highlights the mechanisms by which Soviet theorists revised global philosophical heritage, reshaping it to serve the needs of ideological discourse. The article also explores the construction of a distinctly Soviet historical-philosophical narrative, including the hierarchical structuring of key thinkers and the dogmatization of Marxist-Leninist methodology as the definitive framework for philosophical inquiry.

У статті розглянуто зміст і специфіку концептуального конструювання історії філософії у межах марксистської парадигми, зокрема механізми ідеологічної селекції та схематизації її ключових етапів. Важливою складовою цієї схеми стала «німецька класична філософія», що її радянська історіографія проголосила найвищим досягненням домарксистської думки й водночас перехідним етапом до «єдино правильної» матеріалістичної діалектики. Ключовою постаттю цього етапу було названо Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля (1770‒1831), чиї ідеї радянські філософи сприйняли як важливий крок у розвитку діалектики і заразом об’єкт для трансформацій, відповідних настановам марксизму-ленінізму. На підставі аналізу публікацій у журналах «Прапор марксизму» (1927‒1930) і «Прапор марксизму-ленінізму» (1931‒1933) авторка з’ясовує зміст і специфіку ранньорадянської інтерпретації геґелівської філософії та її ключових категорій, увиразнюючи механізми ревізії світової філософської спадщини, процес конструювання радянської схеми історико-філософського процесу, ієрархізації його діячів і догматизації марксистсько-ленінської методології його дослідження.