The purpose of the research is to study the participation of Ukrainian theaters in social and political life and show their position in the coverage of the most important moments of the history of the country and its social problems of the 60-80s of the XX century. The research methodology lies in the use of comparative and historical-logical methods. While solving the problems the author was guided by the principles of objectivity and historicism. The author's worldview was formed on the works of T. Shevchenko, M. Gogol, P. Kulish, M. Dragomanov, I. Franko, Lesya Ukrainka and other luminaries of the Ukrainian theater. He also used the principles elaborated in the works of V. Vernadsky, P. Florensky, L. Gumilyov and other eminent scientists and took into account the achievements of sociology and Ukrainian studies, including works created by the Diaspora, – O. Subtelny and A. Kaminsky. The specified methodological approach and scientific principles of eminent thinkers and masters of the stage allowed the author to justify his views on the problem solution. Scientific novelty of the work lies in the fact that in the Ukrainian theatre studies it is the first historical research of the problem of stage impersonation of foreign drama on Ukrainian stage, conducted by the author in early 90s of the XX century. It examines one of the most important problems that arosed before the Ukrainian masters of the stage – the embodiment of the national character of a hero. Conclusions. The article shows how Ukrainian theaters while producing foreign plays and dramas have appropriately used different principles of conveying a national character and national specifics, going deep into the aesthetic world of various national cultures and as a result enriching their own art. 

Цель работы – исследовать участие украинских театров в общественно-политической жизни, показать их позицию при освещении наиболее важных моментов истории страны и социальных проблем 60-80-х годов ХХ столетия. Методология исследования заключается в использовании компаративного, историко-логического методов. При решении поставленных задач автор руководствовался принципами объективности и историзма. Мировоззрение автора формировалось на произведениях Т. Шевченко, Н. Гоголя, П. Кулиша, Н. Драгоманова, И. Франко, Леси Украинки, корифеев украинского театра. Он также использовал принципы, выработанные в трудах В. Вернадского, П. Флоренского, Л. Гумилёва и других выдающихся ученых, учитывал достижения социологии и украиноведения, в том числе труды, созданные диаспорой (О. Субтельного и А. Каминского). Указанный методологический подход и научные принципы выдающихся мыслителей и мастеров сцены позволили автору обосновать свои взгляды на решение проблемы. Научная новизна работы заключается в том, что она, как раз-дел первого в украинском театроведении исторического исследования проблемы сценического воплощения ино-национальной драматургии на украинской сцене, проведенного автором в начале 90-х годов ХХ столетия, анализирует одну из наиболее важных проблем, которые возникали перед украинскими мастерами сцены – воплощение национального характера персонажа. Выводы. В статье показано, как, ставя произведения инонациональной драматургии, украинские театры совершенно правомерно использовали различные принципы сценической передачи национального характера и национальной специфики, углубляясь в эстетический мир раз-личных национальных культур, обогащая свое искусство. 

Мета роботи – дослідити участь українських театрів у суспільно-політичному житті, показати їхню позицію у висвітленні найбільш важливих моментів історії країни і соціальних проблем 60-80-х років ХХ століття. Методологія дослідження полягає у використанні компаративного, історико-логічного методів. У розв’язанні по-ставлених завдань автор керується принципами об’єктивності та історизму. Світогляд автора формувався на творах Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Куліша, М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки, корифеїв українського театру. Він використовував принципи, вироблені у працях В. Вернадського, П. Флоренського, Л. Гумільова та інших ви-датних вчених, а також зважав на здобутки соціології та українознавства, в тому числі на праці, створені у діаспорі (О. Субтельного і А. Камінського). Вказаний методологічний підхід і наукові принципи видатних мислителів та майстрів сцени дали змогу автору обґрунтувати свої погляди на формулювання проблеми. Наукова но-визна роботи полягає у тому, що вона, як розділ першого в українському театрознавстві історичного дослідження проблеми сценічного втілення інонаціональної драматургії на українській сцені, проведеного автором на початку 90-х років ХХ століття, аналізує одну з найбільш важливих проблем, які виникали перед українськими майстрами сцени – втілення національного характеру персонажа. Висновки. У статті показано, як, ставлячи твори інонаціональної драматургії, українські театри цілком правомірно використовували різні принципи сценічної передачі національного характеру і національної специфіки, заглиблюючись в естетичний світ різних національних культур, збагачуючи власне мистецтво.