The article is devoted to the pressing issue of ensuring the protection of human rights during armed conflict, particularly in the context of the armed aggression of the Russian Federation against Ukraine. The authors substantiates the need to improve legal mechanisms for the protection of human rights during war, especially under martial law, occupation, and forced displacement of the population. It is noted that violations of human rights and freedoms under such conditions are systemic and large-scale, indicating the insufficient effectiveness of existing international legal instruments. The study covers a broad range of international legal acts governing the protection of human rights during armed conflict. In particular, the importance of international humanitarian law (IHL) and international human rights law (IHRL), their functional correlation, and interaction in times of armed conflict are analyzed. It is emphasized that both branches share a common goal – to ensure the protection of human dignity – but differ in scope and conditions of application. Special attention is given to the right to life as a fundamental and absolute right, which has the status of jus cogens and must be protected even during martial law. The article gives particular focus to the legal regulation of the status of participants in armed conflict (combatants, hors de combat, prisoners of war), as well as the civilian population, which requires special protection. The content of the 1949 Geneva Conventions and their Additional Protocols is revealed, as well as their role in the system of international humanitarian law. It is noted that Ukraine is a party to these international treaties, which entails the obligation to apply them within its domestic legal system, in particular through direct-acting norms and the provisions of the Criminal Code of Ukraine (Article 438 of the Criminal Code of Ukraine). The article also examines practical issues of law enforcement during armed conflict, particularly by the aggressor state. Emphasis is placed on the need for criminal prosecution for violations of IHL norms and the obligation of states to ensure compliance with international standards in the field of human rights protection. The importance of international monitoring mechanisms is underscored, while also pointing out their limited effectiveness, especially in conditions of hybrid warfare and legal uncertainty. The jurisdiction of the European Court of Human Rights (ECtHR) is analyzed separately, along with its approaches to assessing human rights violations during armed conflict. The authors notes that although the ECtHR does not directly apply IHL norms, it evaluates situations in accordance with the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, without giving a legal qualification to the actions of the parties to the conflict as war crimes. This indicates a certain divergence in approaches to the qualification of violations. In conclusion, the authors emphasizes the need for harmonization of IHL and IHRL in legal practice, the improvement of protection mechanisms for victims of war, and the strengthening of accountability for violations of legal norms during armed conflicts. It is emphasized that only through the consolidation of efforts by states, international organizations, and civil society can proper protection of human rights during wartime be ensured.

Стаття присвячена актуальній проблематиці забезпечення захисту прав людини в умовах збройного конфлікту, зокрема у контексті збройної агресії Російської Федерації проти України. Автори обґрунтовують необхідність удосконалення правових механізмів захисту прав людини під час війни, особливо в умовах воєнного стану, окупації, примусового переміщення населення. Визначено, що порушення прав і свобод людини в таких умовах є системними і масштабними, що свідчить про недостатню ефективність чинних міжнародно-правових інструментів. У дослідженні охоплено широкий спектр міжнародно-правових актів, що регулюють захист прав людини у воєнний період. Зокрема, аналізується значення міжнародного гуманітарного права (МГП) та міжнародного права прав людини (МППЛ), їхнє функціональне співвідношення і взаємодія в умовах збройного конфлікту. Підкреслено, що обидві галузі мають спільну мету – забезпечення захисту людської гідності, проте відрізняються за сферою дії та умовами застосування. Увага акцентується на праві на життя як основоположному та абсолютному праві, що має характер jus cogens та підлягає захисту навіть у період воєнного стану. Особливої уваги надано правовому регулюванню статусу учасників збройного конфлікту (комбатантів, hors de combat, військовополонених), а також цивільного населення, що потребує спеціального захисту. Розкрито зміст Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових протоколів до них, їх роль у системі міжнародного гуманітарного права. Визначено, що Україна є стороною зазначених міжнародних договорів, що зумовлює обов’язковість їх застосування у внутрішньому правопорядку, зокрема через норми прямої дії та положення Кримінального кодексу України (ст. 438 КК України). У статті розглянуто практичні проблеми правозастосування у період збройного конфлікту, зокрема з боку держави-агресора. Зроблено акцент на необхідності кримінального переслідування за порушення норм МГП, а також на зобов’язанні держав забезпечувати дотримання міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини. Підкреслено значущість міжнародних механізмів контролю, однак водночас вказано на їх обмежену ефективність, зокрема в умовах гібридних воєн і правової невизначеності. Окремо проаналізовано юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), його підходи до оцінки порушень прав людини в умовах воєнного конфлікту. Автори зазначають, що ЄСПЛ, хоча і не застосовує напряму норми МГП, оцінює ситуації відповідно до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не надаючи правової кваліфікації діям сторін конфлікту як воєнним злочинам. Це свідчить про певну розбіжність у підходах до кваліфікації порушень. У висновках автори наголошують на необхідності гармонізації міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини у правозастосовній практиці, удосконалення механізмів захисту постраждалих від війни, а також посилення відповідальності за порушення норм права під час збройних конфліктів. Підкреслено, що лише завдяки консолідації зусиль держав, міжнародних організацій та громадянського суспільства можливо забезпечити належний захист прав людини у воєнний час.