The aim of this research is to characterize T. Shevchenko’s history as a reader during the period of 1837–1843, which corresponds to his early literary activity in Petersburg, where he initially resided as a nobleman’s servant and later as a student at the Academy of Arts. The scholarly analysis of reading experiences acquired during each distinct period of T. Shevchenko’s creative development contributes to the expansion and specification of this fundamental topic. To achieve this aim, an extensive source base has been studied from the relevant perspective (primarily epistolary materials, memoirs, the poet’s autobiographical prose, scholarly literature in Shevchenko studies, including the viewpoints of authors who questioned Shevchenko’s erudition). The primary research methods employed were biographical, cultural-historical, and receptive aesthetics approaches. The conclusions can be summarized as follows. During 1837–1843, Shevchenko moved within a unique multicultural and educational-intellectual environment of Petersburg, created in part through his own efforts, while simultaneously establishing connections with like-minded Ukrainian writers and socio-cultural figures beyond the capital who shared his love for books. His emancipation from serfdom in 1838 also meant gaining the right to read; from then on, Shevchenko’s relationship with printed texts acquired true fullness, and his reading and development within the colonial context essentially became a form of resistance against the empire. This recipient’s motives and stimuli for reading were determined by both non-utilitarian, internal self-assignments and purposeful creative and even scholarly interests. Thus, according to R. Escarpit’s classification, Shevchenko during his early period emerged as a reader of two types simultaneously, corresponding to objective and literary types of human behavior. The study examines the circumstances (details) of some of Shevchenko’s encounters with books, his reaction to what he read, and notes the significant quantity and diversity of literature he encountered then, including its broad literary-artistic, scholarly, and popular science specifics. While works of literature and art criticism dominated, there were also studies concerning world history, religion, philosophy, and aesthetics. Certain impressions Shevchenko gained from his readings during this time can be interpreted as prototexts of his literary and artistic expressions. At the turn of the 1830s–1840s, the author of “Kobzar” essentially fully discovered for himself his native literature and related spheres of national historical science, folklore studies, etc., formed his own judgments about them, which shaped his ideological and aesthetic priorities. He thoroughly familiarized himself with a significant body of literature created by Muscovites, perceiving it quite critically (such as Pushkin’s works). However, he absorbed an even greater volume of world literature in translation, and Polish-language literature in the original. All this, considering all segments of the literature mastered thus far, contributed to Shevchenko’s multifaceted educational, professional, and general cultural development, not to mention that it proved to be one of the forms of communication with the world and himself, and a means of overcoming nostalgia.

Висвітлено історію Т. Шевченка як читача періоду 1837–1843 років, тобто часу його ранньої літературної діяльності, котра розгорталась на терені Петербурга, з огляду на перебування тут спочатку як панського слуги, а потім учня Академії мистецтв. Наукове осмислення читацького досвіду, здобутого в кожен окремий відтинок творчого розвитку Т. Шевченка, сприяє розширенню, конкретизації фундаментальної теми. Задля реалізації мети під відповідним кутом зору простудійовано значну джерельну базу (передовсім епістолярій, мемуари, автобіографічну прозу поета, наукову літературу із шевченкознавства, зокрема й міркування тих авторів, які сумнівались у Шевченковій начитаності). Основними методами дослідження виявилися біографічний, культурно-історичний та метод рецептивної естетики. Висновки ж зводяться до наступного. В період 1837–1843 років Шевченко обертався в унікальному, твореному, зокрема, і його власними зусиллями полікультурному, освітньо-інтелектуальному середовищі Петербурга, спромігшись заодно налагодити контакти з так само закоханими в книгу українськими письменниками та громадсько-культурними діячами поза столицею. Звільнення з кріпацтва в 1838 році означало й здобуття права читати, відтепер Шевченків зв’язок із друкованими текстами набуває справжньої повноти, а читання, розвиток митця в колоніальному контексті стають фактично формою його опору імперії. Мотиви, стимули до читання в цього реципієнта зумовлювались як неутилітарними, внутрішніми самозавданнями, так і цілеспрямованими творчими й навіть науковими інтересами. Отож, згідно з класифікацією Р. Ескарпі, Шевченко раннього періоду своєї діяльності постав читачем одразу двох типів, що відповідають об’єктивному і літературному типам поведінки людини. Розглянуто обставини (подробиці) деяких Шевченкових зустрічей із книжками, його реакцію на прочитане, сконстатовано значну кількість та різноманіття пізнаної тоді Шевченком лектури, її доволі широку літературно-художню, наукову, науково-популярну специфіку. Домінували твори письменства, праці мистецтвознавчі, але були і студії, що стосувалися всесвітньої історії, релігії, філософії, естетики. Окремі враження Шевченка від прочитаного в цей час можна трактувати як прототексти його письменницьких і малярських самовиражень. На зламі 1830–1840-х років автор «Кобзаря» по суті вперше відкрив для себе сповна рідну літературу і близькі до неї сфери національної історичної науки, фольклористики тощо, мав щодо них свої судження, на основі чого формувалися власні ідейно-естетичні пріоритети. Він ґрунтовно пізнав значний корпус лектури, створеної московитами, сприйнявши її доволі критично (як-от творчість Пушкіна). Але у ще більшому обсягові освоєно в перекладах загальносвітове письменство, літературу ж польськомовну і в оригіналах. Усе це в підсумку, з урахуванням усіх сегментів засвоєної досі лектури, сприяло багатогранному освітньому, професійному і загальнокультурному розвиткові Шевченка, не кажучи, що виявилось однією з форм комунікації зі світом та собою і засобом долання ностальгії.